Україна очима біженця: погляд ззовні
Наш співрозмовник — людина інтелігентна і, відповідно, має почуття власної гідності. В Україну він приїхав з Афганістану, де в нього виникли проблеми через те, що він працював перекладачем для американських солдат. Тут він планував отримати статус біженця, влаштуватись на роботу та жити із сім’єю (дружина і маленька донька). Якою Ахмед [ім’я змінене з міркувань безпеки] побачив Україну?
Кілька місяців тому мене зупинив міліціонер і сказав: «Ви не повинні працювати». Вони подивились мої документи і стали вимагати грошей, «штраф». Переписали моє ім’я. Я сказав: «А що я маю робити в цій країні, якщо міліція каже, що працювати я не маю?» [Ахмед приїхав 3 роки тому і весь цей час намагається отримати статус біженця].
— А чому вам не дали статусу біженця?
А.: Я знаю, що якщо ви заплатите гроші — хабар, то для вас майже за 4 або 3 місяці зроблять проїзний документ біженця. Але у мене немає грошей. Крім того, якби у мене і були гроші, я б ніколи не заплатив ні гривні.
Я думаю, що для української влади робота з біженцями не важлива. Головне для них — це гроші.
Якщо він турист, якщо він вбивця, якщо він білий або чорний — для них це байдуже, для них важливі тільки гроші. Коли вони отримають гроші, вони і не спитають, через які проблеми людина приїхала в цю країну. Вони знають про мій випадок, але їх це не турбує.
Якби в мене були гроші, я б отримав статус біженця за 2—3 місяці.
— Як ви думаєте, чи зміниться ситуація в Україні на краще в найближчі роки?
А.: Для українського уряду якщо у вас є які-небудь проблеми, то це нічого не означає. З мого досвіду, якщо ті, хто шукає притулок, хотіли б приїхати і залишитись тут, вони марнують свій час, вони будуть страждати все своє життя. Краще померти в своїй країні, або податись кудись ще.
В Україні, на мою думку, в найближчі 20 чи 30 років не буде ніяких змін. Тому що я бачу людей, дивлюсь новини, я бачу ситуацію. Я знаю, що бідні тут стають ще біднішими, а багаті люди з вищих органів влади стають ще багатішими. Я думаю, що трохи розбираюсь в політиці, і думаю, що Україна ніколи не буде в Європейському Союзі, і ситуація не зміниться на краще.
Може змінитися президент чи прем’єр, але так буде тривати ще довго. Я думаю, нічого не зміниться найближчим часом.
— Що ви можете сказати про українців?
А.: Молоде покоління, яке я бачу — всі вони страждають від безробіття, вони багато палять, вживають алкоголь. Так що я дивлюся на це і думаю про свою дитину: що вона буде робити в майбутньому в цій країні?
Деякі лікарі та медсестри погано ставляться до іноземців. Я був в лікарнях в Афганістані, туди звертається багато іноземців. Ми ставимось до них дуже добре, ми забезпечуємо їх, принаймні, безкоштовними ліками. Я знаю, у нас є багато шукачів притулку — іранців, інших людей. У нас їм ніколи не казали «Геть із нашої країни!».
Ще кілька місяців тому, коли одного вечора я вийшов на вулицю, два хлопці напали на мене і побили так, що досі залишились сліди на спині.
Такою є ситуація. Для моєї сім’ї Україна — найгірше місце, щоб залишитись.
— Які потрібні зміни для того, щоб висококваліфіковані працівники з інших країн залишались в Україні?
А.: В цьому випадку, якщо український уряд дійсно хоче прийняти мене, спочатку вони повинні захистити мене від будь-яких загроз — це в першу чергу. Потім вони повинні дати мені житло, де б я міг жити зі своєю сім’єю, а також забезпечити нас роботою або надати фінансову підтримку. Потім відправити на навчання.