Що зробило прем'єр-міністра Туреччини таким лагідним до Києва?

Візит прем'єр-міністра Туреччини в Україну. Що зробило Реджепа Ердогана таким згідливим з Києвом? — ставить риторичне питання Дарина Рябкова у своїй колонці видання ІнвестГазета.

Давно в Києві не було такого приємного гостя. Ввічливий, податливий, згодний на всі пропозиції України прем'єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган минулого тижня став таким собі бальзамом на душу українському Президентові. Віктор Янукович уже давно не міг похвалитися настільки результативним спілкуванням із закордонним колегою. Керівники Туреччини і України домовилися про створення Стратегічної ради, вирішили почати переговори про взаємне скасування віз та про зону вільної торгівлі. Плодами візиту стали шість міждержавних документів.

Правда, зговірливість Ердогана український Президент навряд чи може віднести на рахунок своєї чарівності. Бажаючим зрозуміти, в чому секрет, потрібно прочитати лише одну роботу — дослідження «Стратегічна глибина» нинішнього міністра закордонних справ Туреччини Ахмета Давутоглу. Він — учений, який розробив концепцію зовнішньої політики своєї держави під назвою Zero problem («Політика онулення проблем»). Суть концепції — створити навколо Туреччини «пояс миру і стабільності», для чого Анкара зараз працює над поліпшенням відносин зі своїми сусідами, створенням з ними зон вільної торгівлі і безвізового режиму.

До чого Ердогану такий ідеалізм — не секрет. Політичне життя Туреччини вирує під тиском опозиції і військових, які прагнуть скинути з небес уряд Ердогана — ісламістів у традиційно світській Туреччині. Через це турецький прем'єр і збирає козирі у свої руки, а успішна зовнішня політика — один із таких. Саме тому Київ виявився потрібний Ердогану нітрохи не менше, ніж Анкара — нам.

Одностайність у питаннях політики залишила свій відбиток і на економічній сфері. Першою точкою зіткнення стала енергетика. Туреччина розвиває газопровідну мережу (щоб стати сполучною нафто-газовою ланкою між ЄС, Близьким Сходом і Середньою Азією). Україна «намацала» можливість постачати туди продукцію вітчизняних трубників і можливість надавати послуги під час будівництва першої атомної електростанції в сусідній країні.

Другим проривом стали транспортні домовленості. Янукович заручився згодою Ердогана на участь у проекті міжнародних транспортних перевезень залізницею і потім — поромами. Українсько-литовсько-білоруський проект «Вікінг», до якого вирішили підключити Анкару, передбачає доставку товарів з Балтії до Чорного моря, а потім на поромах до Туреччини. До того ж глави держав домовилися реалізувати і двосторонній аналог такого проекту — забезпечити поромні переправи з турецького порту Самсун в одеський порт Іллічівськ.

Нарешті, ще одна перемога Януковича стосується ВПК. Взагалі-то Туреччина входить у НАТО, і далеко не вся продукція українського військово-промислового комплексу відповідає стандартам цього блоку. Але Ердоган дав принципову згоду на розгляд українських товарів спеціального призначення в тендерах на забезпечення турецької армії.