За 10 років завдяки цій книзі більше 186 млн китайців вийшли з компартії та її організацій. Унікальна науково-дослідницька праця видання змушує людей переглянути свої погляди на суспільство та особистість, на політику, культуру, моральність і духовність, і не просто переглянути, а глибоко проаналізувати та змінити своє ставлення до фундаментальних речей сучасного світу. Судячи з популярності збірника у світі, мабуть, не одне покоління вважатиме цю історичну хроніку своєю настільною книгою.
Світлана Рудь. Фото: EpochTimes.com.ua
Редакція «Великої Епохи» взяла інтерв'ю у керівника громадської організації Світлани Рудь — людини, яка займається просвітницькою роботою в галузі прав і свобод людей.
— Світлано, яке перше враження викликала у вас ця книга?
— Книгу прочитала на одному диханні. Мене вразило те, що в наш час людей ув'язнюють, катують, принижують, знищують за їх віру і переконання. Кажу про
прихильників школи Фалунь Дафа. Неможливо спокійно читати про ті жорстокі тортури, що проводилися над людьми, мені довелося приймати заспокійливі пігулки. У книзі до такої міри багато фактів, що розумієш: це не окремі випадки, відбувається знищення цілих соціальних груп. Такого раніше я ніде не зустрічала. Страшні речі в Китаї сьогодні кояться!
Ось, може, чули, що в нашому місті якось прокотилася хвиля інформації про те, що в Китаї знищують цих людей за їхню віру. Я говорю про послідовників Фалунь Дафа. Зараз я про це дізналася більш докладно. Але про тортури просто неможливо читати без здригання.
— Світлано, чи потрібно читати «Дев'ять коментарів», коли вже стільки матеріалів про компартію опубліковано за останні роки?
— Вважаю, цю книгу «Дев'ять коментарів» має прочитати кожна людина, кожен громадянин.
— Чому?
— Хоча б тому, що прочитавши цю книгу, добре розумієш, чому треба знести пам'ятник Леніну в місті. У багатьох містах вже зробили це, а в Краматорську він ще досі стоїть. Чому досі не прибрали? Коли запитуєш у тих, хто на центральній площі збирається: навіщо потрібно це робити, вони пояснити ніяк не можуть. Люди відверто не розуміють. Але в «Дев'яти коментарях» я знайшла відповідь.
Думаю, людям книга буде цікава ще тим, що вона повністю відображає шлях, який пройшло наше суспільство, тільки двадцятьма роками раніше. Всі етапи, по яких проходить розвиток у Китаї: тут і війна, і боротьба за владу компартії, і знищення еліти — інтелігенції, вчених, священиків.
І про голодомор у «Дев'яти коментарях» розповідається. Нині у Китаї відбуваються демократичні процеси. У них тільки закінчується епоха комунізму, а для нас це вже історичне минуле.
Якщо провести паралель із нашою історією, то здається все таким знайомим. До речі, в Краматорську відкрилася виставка про Голодомор в Україні 1932—33 років. Я вважаю, що така виставка повинна пройти по всіх селищних радах, щоб туди водили школярів, вони повинні знати історію своєї країни.
Мені про голодомор розповідала бабуся, але покоління очевидців вже відходить. Нинішнім і майбутнім школярам скоро нікому буде про це розповісти. Тому такі виставки необхідні. Вони показують реальну картину життя суспільства під керівництвом компартії, картину, засновану на фактах і документах. Тут наша історія. Правда, є приказка: історія нас учить тому, що нічому не вчить. Тому потрібно не тільки перечитувати історію своєї країни, а й аналізувати факти.
— Історію України як шкільний предмет різні вчителі трактують по-своєму — кожен за своїми переконаннями. Підручників з історії України близько десятка, за яким навчати?
— Потрібно вивчати ту історію, яка базується на фактах, на доказах. Знову звертаюся до виставки про голодомор. Вона заснована на документах.
Важливо також навчати школярів аналізувати події. Я людина більш раннього покоління, нас у школі не вчили аналітично мислити. І сьогодні величезна категорія людей вірить будь-якій інформації, яка викладена в Інтернеті, не замислюючись над тим, що вона може бути підтасованою.
Більшість людей сьогодні не обтяжують себе роздумами над матеріалами, які опубліковані в Інтернеті. Читачів, які беруть інформацію з різних джерел, а потім відділяють правду від брехні, дуже мало. Люди не шукають істину.
У радянській школі перед викладачами спеціально ставили завдання придушувати свідомість, щоб легко було маніпулювати людьми. Люди повинні були знати лише одне — працювати. Суспільству потрібні були гвинтики і механізми. А збагачення країни, якою керувала компартія, здійснювалося ціною життя і здоров'я людей, ціною знищення культурних традицій, сімейних цінностей. Все це також відображено в «Дев'яти коментарях», різниця між китайським суспільством і нашим невелика.
У школах потрібно розповідати дітям про цінності таких понять, як мораль, традиції, культура. Сьогодні поняття «культура» сприймають як щось попутне, мовляв, якщо втратимо, нічого страшного не станеться. Це не так. Я знаю, в деяких вузах стали викладати предмет культурологія, науку про культуру. Вона включає все — і політику, і економіку, і мораль суспільства, причому мораль у першу чергу. Без цього немає руху вперед.
— Чи зробили ви для себе якесь відкриття під час читання «Дев'яти коментарів»?
— Я відкрила одну закономірність: люди розучилися брати відповідальність на себе. Вони все поклали на державу. Це стосується і нашого суспільства, а не тільки китайців. І пов'язано з тим, що втрачена моральність. А коли знищується моральність, порушуються закони в країні, розквітає корупція, не дотримуються права людини — і в побуті, і в бізнесі, причому це відбувається щодня.
У результаті багато проблем загострилися до такої міри, що призвело до серйозного протистояння в громадянському суспільстві тут, на сході України. І як пік цього протистояння — війна.
Ірина Рудська, для Великої Епохи
Читайте також:
Дев'ять коментарів: книга, що перевернула Китай