Китай дав «офіційні» назви 15 місцям в Індії, як Сталін свого часу

Китай «стандартизував» назви 15 місць в Аруначал-Прадеш, індійському штаті на кордоні з Бутаном та Бірмою, на який китайський режим намагається претендувати та в який агресивно вдирається протягом останніх кількох десятиліть.

Проте представник Міністерства закордонних справ Індії Аріндам Багчі заявив, що присвоєння вигаданих китайських назв місцям у штаті не змінить того факту, що Аруначал-Прадеш є і завжди буде невід'ємною частиною Індії.

Індія керує Аруначал-Прадеш з 1954 року, коли ця територія була створена як Північно-Східна прикордонна агенція (NEFA) при Британському раджі. Після китайсько-індійської війни 1962 року відносини між двома країнами погіршилися, і виникли прикордонні суперечки. В останні роки вони загострилися після протистояння у Докламі у 2017 році та кривавого зіткнення у долині Галван у 2020 році.

У 1972 році Індія перейменувала NEFA в Аруначал-Прадеш, територію федерального управління, або союзну територію, а у 1987 році за індійською конституцією вона отримала статус штату.

Проте з 2006 року Китай претендує на цю територію, називаючи її Зангнаном чи Південним Тибетом. 29 грудня Міністерство цивільних справ Китаю заявило, що воно дало офіційні китайські назви 15 місцям у Зангнані. Ця заява була зроблена за кілька днів до того, як 1 січня набув чинності новий закон Китаю про сухопутні кордони.

Китайські «стандартизовані» назви відносяться до восьми житлових районів, чотирьох гірських вершин, двох річок та одного гірського перевалу, повідомляє китайське державне видання Global Times.

Поряд із присвоєнням назв, китайська влада також створила адміністративну структуру для цієї території в рамках китайських повітів та префектур.

До них відносяться Сенгкезонг та Даглунгзонг у повіті Куона префектури Шаннань; Маніґанг, Дудінг та Мігпайн у повіті Медог префектури Ньінгчі; Голінг та Дамба у повіті Заю префектури Ньінгчі; та Меджаг у повіті Лхунцзе префектури Шаннань.

Претензії Китаю на Аруначал-Прадеш розпочалися у 2006 році, коли перед офіційним візитом тодішнього китайського лідера Ху Цзіньтао до Індії тодішній посол Китаю в Індії Сунь Юйсі заявив: «Весь Аруначал-Прадеш є китайською територією».

«Брехливі карти»

Френк Лехбергер, синолог, який спеціалізується на політиці комуністичної партії Китаю (КПК) у Тибеті та старший науковий співробітник індійського аналітичного центру Usanas Foundation, порівняв намагання Китаю з винаходом та удосконаленням радянським лідером Йосипом Сталіним «смерті через картографію». Сталін особисто перемальовував карти у Ферганській долині Центральної Азії, щоб гарантувати, що всі колишні радянські республіки в цьому регіоні залишаться залежними від Радянського Союзу і будуть стрясатися від міжетнічного насильства, якщо спробують проголосити незалежність.

Лехбергер вказав на розмежувальні заходи, відомі також як «брехливі карти», які, за його словами, Сталін проводив з метою автоматичного створення громадянських заворушень у разі розпаду Радянського Союзу.

«Сталін намалював ці карти внутрішніх кордонів Радянського Союзу таким чином, щоб у разі розпаду Радянського Союзу війни за кордон та громадянські війни йшли майже автоматично», — сказав Лехбергер. «Він отримав бажане. Це сталося двічі, у 1990 та 2010 роках, на кордоні Киргизстану та Узбекистану, а також у 2008 році в Грузії, у 2014 році в Криму та у 2021 році у Вірменії».

Він додав, що на старих та нових китайських картах або в офіційних списках географічних назв в Аруначал-Прадеш, місто Ітанагар, яке є столицею штату Аруначал-Прадеш, не існує.

З 15 місць, недавно названих Китаєм, видання The Epoch Times змогло знайти на Google Earth наступні: Дудінг (Тутінг в Індії), Маніґанг (Монігонг), Сенгкезонг (Сенге), Даглунгзонг (Таклунг Дзонг), Мігпайн (Міпі HQ), Голінг (Гойліанг) та Дамба (Дханбарі).

Хоча одне місце позначене як Межаг у повіті Лхунзе префектури Шаньнань (відомому як Меяба Рай), Лехбергер назвав це фальшивкою, оскільки на Google Earth видно, що вся околиця складається лише з густих гірських лісів. Там немає ні житла, ні інфраструктури, де могли б постійно мешкати цивільні особи.

Перша партія із шести змінених назв для місць в Аруначал-Прадеш була дана китайським міністерством у 2017 році, що індійські ЗМІ назвали кроком у відповідь після візиту Далай-лами. Штат також є центром буддизму Ваджраяни, тут знаходиться чотиривіковий монастир Таванг, один з найбільших буддійських монастирів в Азії.

Лехбергер розповів The Epoch Times, що спроба Китаю привласнити назви місцям в Аруначал-Прадеш — це практика, яка розпочалася ще до заяви Сунь Юйсі, на початку 2000-х років.

Лехбергер, який витратив роки на вивчення китайських карт Тибету та Аруначал-Прадеш, поділився з The Epoch Times картою 2005 року з офіційного китайського атласу, де вказані «придумані режимом назви» районів на індійській території.

«Тут, поруч із неіснуючим Ітанагаром на китайській карті, ви знайдете лише крихітні «села» з вигаданими назвами на кшталт «Та-ген-сі» або «Дуо-лі». Подібні за звучанням індійські географічні назви не зустрічаються ніде на околицях [столиці штату Аруначал-Прадеш] Ітанагара на Google Earth», — сказав він.

Він додав, що єдиний непрямий натяк, який дають китайські атласи існування столиці штату, — це розташування її східного передмістя Доймуха. Китайське фонетичне написання міста на багатьох китайських картах передається як Дуо-І-Му-Ке. Він назвав це «навмисною спробою відвернути увагу» від існування столиці, населення якої складає близько 65 000 осіб та в якій знаходяться законодавчі збори Аруначал-Прадеша.

Заповнюючи географічні назви в індійському штаті, китайські карти не «виглядають такими порожніми для простих китайців, які не мають уявлення, що з 1962 року Аруначал належить Індії», — сказав він. КПК не може визнати існування Ітанагара як великого міста в так званому Південному Тибеті або Зангнані, тому що він більше, ніж «імовірне повітове місто Куона», звідки «нібито» здійснюється управління цією територією.

Ні «Та-ген-сі», ні «Дуо-лі» не входять до числа 15 або близько того «стандартизованих» назв місць у тому районі, який Китай називає Зангнан, але Лехбергер сказав, що карта 2005 доводить, що ці два неіснуючі місця вже були офіційно санкціоновані КПК та її відділами зі складання карт.

Лехбергер вказав на ще одне неіснуюче село, імовірно розташоване на південь від хребта Дафла і за кілька кілометрів на південний захід від енергоцентру Дікронг. Хоча на офіційній китайській карті Тибету 2005 вона позначена як Вупанг, на Google Earth її не існує.

«Назвіть це логікою китайської брехні», — сказав він, додавши, що «стандартизація назв» — це просто спосіб комуністичного режиму зробити ці географічні назви загальнодоступними на міжнародній арені, над чим він тихо працював понад два десятиліття.

«Люди в Індії повинні прокинутися від того, що [китайський режим] вже робить протягом десятиліть».

Він сказав, що уряд Індії має розглянути можливість скасування спільної декларації, підписаної з Китаєм у 2003 році, коли він визнав, що автономний район Тибету є територією Китайської Народної Республіки. Теоретично це зробить «недійсною» будь-яку спробу Китаю використати своє прикордонне законодавство для перекроювання лінії фактичного контролю та відлучення в Індії нових територій. Прецедент для скасування такої декларації вже створено самим китайським режимом.

«Китай у 2020 році дійсно в односторонньому порядку скасував міжнародно-обов'язкову угоду про статус Гонконгу, гарантовану ООН», — сказав він. «Отже, прецедент вже є, і він був ініційований китайським керівництвом».

«Це доводить, що китайський уряд і керівництво не бажають виконувати жодні міжнародні договірні зобов'язання, чи то з Великобританією щодо Гонконгу, чи з Індією. Тому Індія має взяти це до уваги».

За матеріалами The Epoch Times USA