Для того щоб стати другою за величиною економікою в світі за валовим внутрішнім продуктом (ВВП), Китай споживав величезну кількість всіх видів металів, палива і зернових культур з усього світу. Австралія, поряд з країнами Африки та Південної Америки, створила свою власну мрію щодо процвітання, засновану на швидкому економічному зростанні Китаю. Однак економічний спад у Китаї зачіпає не тільки китайців, а й десятки країн, що розвиваються, які готові продавати мінеральні ресурси Китаю, пише TheEpochTimes.com.
#img_center_nostream#За останні 20 років Китай перетворився з другорядного гравця на світовій арені на двигун, який стимулює економічне зростання багатьох країн. «Двигун» в цьому контексті стосується не дешевих товарів та продуктів «Made in China», а того, що в Китаї раніше зростала потреба в ресурсах, яка і привела до розвитку в цих країнах. Саме тому Китай став найбільшим у світі покупцем природних ресурсів та сільськогосподарської продукції.
У жовтні 2013 року Китай офіційно потіснив Сполучені Штати як найбільшого в світі імпортера нафти, перевищивши імпорт США в 624 млн барелів на добу. Майже 60% нафти, яку споживає Китай, залежить від імпорту.
Крім того, Китай споживає близько половини всієї свинини, що вироблено в світі. У 2014 році експорт свинини з Європейського Союзу незначно виріс, досягнувши 368 700 тонн, що становило 65% імпорту свинини в Китаї. Основними експортерами свинини з ЄС є Іспанія, Данія, Німеччина та Великобританія.
Китай також імпортує велику кількість пшениці з Австралії, США та Канади.
Соя є важливим джерелом олії в Китаї. Країна споживає 22% світового врожаю сої (в основному імпортується з США, Бразилії та Аргентини).
Економічний спад у Китаї призвів до зниження його купівельної спроможності. Це вплинуло не тільки на бізнес усередині країни, а й на країни, які постачають до Китаю природні ресурси та сільськогосподарську продукцію.
#img_center_nostream#
Економічний бум і спад Австралії за останні роки тісно пов'язаний з Китаєм і включає дуже широкий асортимент товарів. Китай в основному імпортує з Австралії залізну руду, шерсть, сталь, нафту, алюміній. Оскільки власне виробництво в Австралії не надто розвинене, то для Китаю ця країна також є важливим експортним ринком. Китай в основному експортує до Австралії текстильну продукцію, предмети одягу і товари легкої промисловості. Австралія завжди входила до десятки найбільших експортних ринків Китаю.
На піку будівельного буму в Китаї його величезний попит на залізну руду змусив багато країн збільшити видобуток залізної руди. Як найбільший у світі споживач залізної руди Китай імпортував руду з 18 країн, причому 80% всієї руди надходило з Австралії, Індії та Бразилії. Тому називати Китай «двигуном» виробництва заліза не було б перебільшенням.
Західну Австралію вже давно називають «китайським кар'єром». Під час 10-річного економічного буму Західна Австралія отримала більший прибуток шляхом продажу залізної руди — основної сировини для виробництва сталі в Китаї. У 2011 році ціна залізної руди досягла свого піку і становила $190 за тонну. Але нині вартість впала більш ніж на 70% і становить приблизно $50 за тонну. Падіння ціни на руду скоротило податкові надходження місцевої влади, а також змусило закритися малим гірничодобувним підприємствам, яким довелося звільнити тисячі своїх працівників.
#img_center_nostream#
За останні 10 років Китай зробив дуже великі інвестиції в Африку. Інші країни в середньому вкладають в США приблизно в шість разів більше інвестицій, ніж в Африку. Однак у 2013 році інвестиції Китаю в Африку становили $26 млрд, а в США — $22 млрд.
Починаючи з 2000 року, Китай став найбільшим торговим партнером Африки. У 1990-ті роки торгівля між Китаєм і Африкою збільшилася на 700%. З 2000 по 2012 роки вона зросла більш ніж на 1000% — з $10 млрд до $200 млрд. Протягом цього періоду середньорічні темпи зростання економіки африканських країн збільшилися з 0,6% в 1990-х роках до 2,8% в 2015 році. Станом на 2012 рік Південна Африка отримала $4,8 млрд прямих інвестицій, що становило понад 20% всіх капіталовкладень Китаю в Африку. Загальна сума вкладів Китаю в п'ятірку африканських країн зросла з $317,2 млн на 2004 році до $11,2 млрд у 2012 році, тобто збільшилася в 35,5 разів.
Швидке економічне зростання в країнах, розташованих на південь від Сахари, дало місцевим жителям привід для надії на нову еру процвітання. Деякі навіть вважали, що економіці цих країн більше не доведеться покладатися на непередбачуваний попит на сировину в світі. Одним із символів процвітання та радості для народу послужила побудована в 2014 році китайцями сучасна залізниця в Нігерії, яка перетинає всю країну.
Однак з уповільненням економічного зростання Китаю його попит на африканську сировину знизився, і економіка багатьох африканських країн також почала стрімко падати вниз. Тепер економічні перспективи для африканського континенту затьмарені, особливо для двох найбільш розвинених країн — Нігерії та Південної Африки. Імпорт Китаю з країн Африки впав майже на 40% у 2015 році, це в свою чергу обвалило курс валют Нігерії та Південної Африки до рекордно низького рівня.
Південна Африка — найбільший африканський експортер залізної руди в Китай — нині страждає від спаду в добувній та обробній промисловості, сільському господарстві та інших галузях. Економічно сильна Нігерія — найбільший виробник африканської нафти — також постраждала від падіння цін на сиру нафту. Це в свою чергу вплинуло на місцеву валюту, яка значно втратила свою цінність. Нігерії та іншим африканським країнам стає важко повертати великі китайські інфраструктурні та будівельні кредити.
Австралія та африканські країни, як і раніше сподіваються, що китайська економіка знову почне зростати. Однак реальність така, що Китай повинен адаптуватися до «нового нормального» стану економічного спаду та підготуватися до важких часів. Країнам, які залежать від Китаю та його попиту на сировину у великих обсягах, краще переглянути свою подальшу програму економічного розвитку. Якщо сподіватися на економічне процвітання своєї країни, користуючись короткостроковим попитом іншої країни на сировину, то перспектива такої держави виявиться дуже крихкою.
Це скорочений переклад статті Хе Цінлянь, яка опублікована в її особистому блозі 5 лютого 2016 року. Хе Цінлянь є відомим китайським письменником та економістом. Зараз вона живе в США і є автором книги «Пастки Китаю», яка розповідає про корупцію в економічній реформі Китаю 1990-х років, і «Туман цензури: контроль над ЗМІ в Китаї», де розглядається цензура преси. Вона регулярно пише про сучасні соціальні та економічні проблеми Китаю.