«Раневейс» – три «г»: голосно, грубо, брудно

Якщо ваше життя вам починає здаватися не надто шикарним та вишуканим, подивіться фільм «Раневейс» про дівочу рок-групу The Runaways. Після перегляду цього мороку, думаю, вам буде набагато легше оцінити красу власного існування.

Картина італійського режисера Флорії Сігізмогді задумана як розповідь про рокершу Джоан Джетт, про початок її кар'єри в 70-х, під час заснування нею рок-групи, у складі якої були тільки дівчата.

Але за час усього перегляду фільму, багатого непристойними виразами, наркотиками і нерозбірливими статевими зв'язками, я так і не побачила нічого про саму Джоан Джетт. Крім бажання бути такою ж, як чоловіки-рокери, іншої причини, що пояснює, навіщо вона все це робить, я так і не знайшла. Як не намагалася розглядати хоч відблиски прихованого глибоко сенсу картини, мені це не вдалося.

Вся кінострічка про одурманених наркотиками і алкоголем дівчат, які репетують зі

сцени гидоти, дівчат, які популярними стали лише тому, що наважилися!, стали авангардистками руху «чим гірше, тим краще». Насправді, я думаю, що були й інші причини популярності групи, більш гідні згадки, тільки про них у кінострічці нічого немає. Вічне питання про те, як розповісти.

Як пишеться в кінці фільму, Джоан Джетт продовжила кар'єру рок-музиканта, а жахливий продюсер групи "Раневейс" і сьогодні розгулює по Голівуду з зеленими волоссям (ось вже охоче вірю!), але солістці гурту насилу вдалося позбавитися від пристрасті до наркотиків, які мало не звели її в могилу. Насправді досить сумна історія, от тільки піднесена безглуздо.

Я не пишу про музику, тому що її у фільмі немає. Зате оглушливого рокоту і вереску – хоч відбавляй! І чому деяким режисерам здається, що, показавши реальність бруднішою і страшнішою, вони цим привернуть аудиторію? Глядач гідний отримати хоч трохи кіномистецтва!

Нічого не можу сказати, та й не хочу говорити, про виконавиць головних ролей. Крістен Стюарт і Дакота Фаннінг, можливо, і зіграли б не погано, от тільки що грати? Чи була думка про це у самого режисера? Я вважаю Крістен Стюарт талановитою молодою акторкою, мені шкода бачити її в такому фільмі.

Шкода так само і часу, витраченого на перегляд фільму, і психологічного здоров'я, тому що я глибоко впевнена, що негативні емоції шкідливі людському організму, та й краси не додають.

Це «твір» я можу порадити лише тим, хто насолоджується, чуючи брязкіт металобрухту, кого розчулює бруд навколишнього середовища і людських взаємин, і для кого нецензурна і вульгарна лайка – музика для вух.