Наступним із «Восьми безсмертних» («Ба сянь»), про якого піде далі мова, є Цао Гоцзю, якого вважають покровителем акторів та мімів.
Цао Гоцзю був представником правлячого кола часів династії Сун (960 - 1279 рр.). Його зображають у червоному вбранні та головному уборі чиновника високого рангу з пайбань (кастаньєтами) і з нефритовою дощечкою, тримаючим пару імператорських емблем, що дають право входити удвір правителя, оскільки за походженням він є членом сім'ї одного з імператорів Піднебесної.
У «Нотатках про чудесне проникнення безсмертного правителя Чуньяна» Мяо Шань Ши (14 століття) оповідає нам, що Цао Гоцзю був сином першого міністра Цао Бяо і молодшим братом імператриці Цао Тай-хоу. Гоцзю – не ім'я, а титул для братів імператриці, буквально – «дядечко держави».
Із дитинства Цао Гоцзю зневажав багатство і знатність, мріючи лиш про істину даоського вчення. Коли подорослішав, попрощався з імператором та імператрицею, та пішов блукати світом. Правитель подарував йому золоту пластинку зі словами: «Гоцзю всюди може проїжджати, як сам імператор».
За переправу через річку Хуанхе перевізник почав вимагати з нього грошей. Замість плати Цао запропонував золоту пластину, та його супутники, прочитавши напис на ній, стали шанувати його як імператора, а перевізник завмер від жаху. Тоді Даос, що сидів у човні, суворо зауважив: «Пішовши в монахи, навіщо проявляєш свою могутність і лякаєш людей!» Цао схилився в поклоні і скромно відповів: «Як сміє Ваш учень проявляти свою могутність!»
– А зможеш викинути свою пластину в річку? – запитав Даос.
Цао відразу жбурнув пластину в бистрину. Всі були вражені, а Даос (це був Люй Дунбінь) подумав, що ця людина гідна піти з ним.
У Країні блаженних у цей час бенкетували сім безсмертних. У розпалі бенкету Лі Те Гуай, що був розпорядником усіх святкувань, мовив:
– Друзі, нас тут семеро. Ми займаємо сім із восьми гротів у Небесних сферах. Якби ще один безсмертний приєднався до нас, то коло замкнулося б. Чи ви не знаєте когось гідного?
– Я чув, що в імператриці Цао є молодший брат, моральні якості та прагнення якого співпадають з нашими поглядами. Як ви гадаєте, чи не варто прийняти його до наших лав? – запитав Люй Дунбінь.
Ця пропозиція була підтримана всіма. Чжун Лі Цюань взявся випробовувати, наскільки щиро обранець прагне осягнути Дао.
Життя ж самого Цао в той час було безрадісним. Цао Ер, його молодший брат, вів себе розпутно та неправедно, що ганьбило Цао Гоцзю. Що ж можна було вдіяти, якщо своїми порадами він тільки налаштовував брата проти себе?
– Закони природи такі: люди, що сіють добро, отримають винагороду, а ті, що чинять зло – згинуть. Мені соромно за тебе, більше того, я передбачаю тяжку твою долю, – наставляв брата Цао Гоцзю.
Та Цао Ер не слухав - вчинив злочин, вбивши одного вченого, щоб заволодіти його жінкою-красунею. Бідолашна звернулась за допомогою до Цао Гоцзю, проте була вигнана та побита вартовими. Цао Гоцзю змусив брата відмовитися від красуні, Цао Ер же кинув її в колодязь. Жінку врятував старець – дух однієї зірки. Тоді нещасна звернулась до непідкупного судді Бао, який засудив нашого героя до вічного ув'язнення, а його брата Цао Ер до страти.
Коли імператор оголосив амністію, Цао Гоцзю звільнили. Відтоді він, у великій спокуті гріхів брата, давав милостиню бідним, розлучився з сім’єю, друзями, й подався в гори, де на самоті осягав Дао. Одного разу його відвідали двоє таких же, як він, відлюдників. Це були Чжун Лі Цюань та Люй Дунбінь. Безсмертні поцікавились його намірами.
– Єдина ціль мого перебування тут – осягнути Дао, – відповів Цао Гоцзю.
– Де ж знаходиться Дао? – запитали вони його.
– Дао - там, – сказав Цао і вказав на небо.
– А де ж небо? – запитали безсмертні.
Замість відповіді Цао Гоцзю вказав на своє серце.
Чжун Лі Цюань посміхнувся і промовив:
– Серце є небо, а небо є Дао. Ти пізнав істину! – і в той же час перетворив Цао Гоцзю у безсмертного.