Китайській компартії вигідно, щоб селяни залишалися бідними

Комуністична партія (КПК) управляє Китаєм вже 60 років. Економічні реформи в країні почалися 30 років тому. Китай займає третє місце в світі за величиною валового внутрішнього продукту (ВВП). І все-таки, незважаючи на це, більшість китайських селян, які складають близько 65% всього населення країни, дуже бідні. Виникає питання - чому?

Компартія проводить реформи в сільському господарстві, однак вони не роблять селян багатшими. Чи дійсно так складно змінити економічну структуру сільських місцевостей? Якщо докладніше розглянути проведені реформи, то можна відмітити, що КПК насправді не хотіла змін, а навмисне прагнула залишити селян бідними.

Чому компартія хотіла, щоб селяни залишалися бідними? Тому що у неї була мета - зберегти дешеву робочу силу (всі робітники-мігранти, праця яких найдешевша, є селянами). Крім того, вона може зберігати психологічний контроль над селянами, ставлячи їх в економічну залежність від себе.

Низькі зарплати – це основа низьких цін, яка дає можливість уряду вийти на величезні іноземні ринки. Дешеві товари й продукти з Китаю оволоділи ринками США та Європи. За кордоном запаси китайських товарів займають перше місце в світі, проте при цьому китайські селяни змушені боротися за своє існування.

В історії Китаю було багато випадків, коли скидання влади починалося з повстання селян. З цієї причини компартія зробила багато зусиль для контролю над цєю соціальною верствою, залишаючи селян в найбільш без заздрісному становищі. Так вона (КПК) може бути упевнена, що у селян не буде ані сил, ані волі до протестів.

За останніми даними управління статистики КНР, дохід країни від початку правління компартії збільшився в 985 разів. Але дохід на душу населення всього лише змінився з «низького» до «нижче середнього». Це результат економічної політики КПК, яка змушує селян і середньостатистичних робітників у містах жити в крайній бідності. У Китаї селяни становлять близько 65% населення країни, тому ті, хто збагатився, становлять меншість.

Як же вдалося компартії Китаю тримати селян в такій бідноті? Основним способом є контроль над цінами сільськогосподарської продукції. Як би важко не працювали селяни – їх дохід завжди залишається низьким, оскільки вони не можуть продавати свою продукцію по відповідних цінах. На великих територіях західного і південного Китаю середній річний дохід однієї селянської сім'ї - нижче 600 доларів США.

Міські жителі, наприклад, робітники фабрик або працівники сфери обслуговування також порівняно бідні. У провінції Гуандун багато робітників отримують від 85 до 120 доларів у місяць. Навіть в економічно розвинених районах, таких як місто Шеньчжень, середній дохід робітників становить 200 доларів в місяць.

Таким чином, китайська влада зберігає дешевий ринок праці, що деякою мірою сприяє економічній стабільності тих, у кого великі заробітки. Люди в Китаї бояться бідності, тому, якщо є хоч якась можливість заробити – вони важко працюватимуть навіть за низьку плату і без належних умов праці.

Це забезпечує вигідні умови для іноземних інвесторів. Китай вже тривалий час експлуатується всім світом: низькі зарплати, велика кількість робочих годин, погані умови праці, відсутність соціального страхування, забруднення навколишнього середовища. Іноземні інвестори можуть дозволити собі все. Китай став раєм для інвесторів. Внутрішній валовий продукт Китаю зріс завдяки іноземним інвестиціям. Багато вчених економістів називають це явище «економічним дивом Китаю». Та чи знають вони, якою ціною це «диво» було досягнуто? У світі немає країни з такою дешевою робочою силою.

Внаслідок низьких цін на їх продукцію селяни не мають мотивації обробляти землю. Але керівництво країни не може підняти ціни, тому, що більшість людей в містах теж живуть не багато. Якщо піднімуться ціни на продукти харчування, КПК повинна буде виплачувати соціальну допомогу городянам, що призведе до інфляції.

Які ж заходи прийняв уряд? Останніми роками вони понизили податки в сільському господарстві, а деякі з них анулювали. Хоча це підбадьорило селян, однак було лише способом заспокоїти їх та змусити знову працювати, залишаючись убогими.

Всі керівники державних підприємств-монополій мають тісні зв'язки з високопоставленими партійними чиновниками. Це стосується галузей нерухомості, засобів зв'язку, нафтовидобувної промисловості, повітряних перевезень, транспорту, водо- і електропостачання. На цих ринках КПК за бажанням підвищує ціни, щоб забезпечити високий прибуток.

Наприклад, ринок нерухомості. Останніми роками ціни на нерухомість в містах нестримно росли. Керівництво країни постійно бере свої гроші від тих, у кого краща ситуація. Пекін – яскравий тому приклад, де ціни на нерухомість менш ніж за рік подвоїлися. І хоч, можливо, дехто думає, що його справи йдуть добре, оскільки спромігся купити собі будинок у кредит, який коштує понад 120 тис. доларів, Але ж давайте задумаємось. Що він купив? Чи належить це йому насправді? Він можете жити там тільки певний час. Навіть після багатьох років важкої роботи китайці не в змозі сплатити суму за своє помешкання. Великі втрати на біржі збільшили втрати інвесторів. Тому міським жителям живеться не краще. Вони у не набагато більшому статку, ніж селянам.

При детальному розгляді економічного розвитку Китаю в останні десятиліття можна зробити висновок, що реально збагатилася тільки правляча компартія. І зробила вона це за рахунок праці народу.