Україна перед вибором Або ностальгія за сильною рукою

Україна поступово переходить до демократичного устрою. Ми всі вчимося демократії. Однак події останніх років показали, що не все так гладко, як здавалося б на перший погляд у 2004-2005 роках. Шлях до сталого функціонування демократичних інститутів виявився досить важким.

Останнім часом частиною українського суспільства саме явище демократії ставиться під сумнів. Соціологи фіксують ностальгію за сильною рукою, "царем-батюшкою", який би навів порядок в країні.

Чи загрожує Україні повернення до авторитаризму? Як будуть використовувати суспільні настрої політики на президентських виборах? Хто з них готовий запропонувати суспільству образ сильного лідера?

Демократія чи авторитаризм – що ближче українському суспільству?

Прання брудної білизни на очах у всього суспільства, постійні конфлікти між гілками влади, надмірна заполітизованість роботи парламенту, періодичні блокування та банальні бійки призвели до того, що демократія у частини українських громадян почала асоціюватися з бардаком, відсутністю порядку, політиканством, невідповідальністю політиків, вседозволеністю та низьким рівнем матеріального стану наших співвітчизників.

У суспільній думці з’явилися серйозні критичні нотки у ставленні до української демократії. Так, близько 70% респондентів, опитаних у грудні 2008 року Фондом "Демократичні ініціативи", "переважно" (29% опитаних) та "зовсім незадоволені" (41% респондентів) тим, як демократія функціонує в Україні.

Третина опитаних тим же Фондом готові поступитися державі частиною своїх прав та громадянських свобод в обмін на власний добробут.

Укласти такий собі своєрідний пакт, який фактично легітимізувала еліта та й більша частина суспільства в Росії: "влада гарантує певний рівень матеріального благополуччя в обмін на те, що обсяг громадянських прав буде обмеженим і визначатиметься, перш за все, державою". Такий собі сучасний варіант доброго "царя-батюшки", який дбає про народ і одноосібно вирішує всі політичні справи.

Досить тривожним є також зростання і попиту на сильну руку в Україні. Близько 33% респондентів, опитаних Фондом соціальних досліджень "Софія", вважають, що ситуацію в країні можна змінити лише завдяки діяльності сильних політичних лідерів.

Однак, зазначені тенденції, хоча є досить небезпечними, ще не набули критичного для демократії в Україні характеру. Майже половина громадян, опитаних Фондом "Софія", вважають, що ситуація в країні буде змінена не завдяки сильним лідерам, а у разі створення ефективного законодавства.

За даними Фонду "Демократичні ініціативи" майже для 38% громадян демократія є більш бажаним типом державного устрою в Україні. Це є найвищим показником серед прихильності до різних політичних режимів і у півтора рази перевищує кількість симпатиків авторитаризму.

Аналіз сучасних суспільних настроїв дозволяє зробити, принаймні, два серйозних висновки.

Перший. Хоча приблизно третина українського суспільства є схильною до авторитарного режиму, загрози негайної реставрації цього політичного устрою ще не існує.

Водночас, український політичний клас має розуміти, що якщо функціонування демократії буде надалі проходити в тих публічних формах, які є до цих пір, частка розчарованих у такому режимі буде невпинно зростати, що може призвести до загрози самого демократичного існування країни.

Другий. Без сумніву, всі провідні кандидати в президенти України будуть формувати у своїй особі сильного лідера. Адже є попит на такий імідж та на такий образ.

Однак, жоден з цих політиків не буде ставити під сумнів доцільність функціонування демократичних інститутів в Україні.

Кандидати будуть змагатися в очах виборців, перш за все, намагаючись "продати" свої особистністні характеристики: наполегливість, жорсткість, ефективність, енергійність, волю та таке інше, а не зосереджуючись на критиці фундаментальних демократичних підвалин української держави.

Сильні лідери на президентських виборах-2009

Президентські вибори 2009 року будуть своєрідним політичним "ярмарком", де кожен з кандидатів буде намагатися довести, що він є найбільш сильним та ефективним політичним лідером.

Автор статті свідомо не аналізує основні риси іміджу Віктора Ющенка та Володимира Литвина. Останній, скоріше за все, знову буде позиціонувати себе як політик, який завдяки компромісам та домовленостям зміг забезпечити роботу парламенту.

У виборчій кампанії Віктора Ющенка, безумовно, будуть присутні елементи, пов’язані з виконанням його функцій як Верховного головнокомандувача Збройних Сил. Однак суспільство вже давно розчароване у діючому президентові, і одна з головних претензій до нього – млявість та неефективність дій на посаді глави держави.

Розпочнемо з лідера президентських перегонів та лідера опозиції Віктора Януковича. Те, що його команда досить давно і наполегливо формує в суспільній думці образ головного регіонала як сильного лідера, не підлягає сумніву. Згадаємо лише анонсовану у 2006 році книгу Ганни Герман "Залізний господар".

Імідж Віктора Януковича має свої особливості. На нього набігає легка тінь міцного господарника ще радянських часів, людини, яка вміє вирішувати проблеми і заставляти інших працювати задля досягнення конкретних політичних цілей.

Однак у 2004 році імідж сильного лідера був суттєво підпорчений скандальним інцидентом в Івано-Франківську, коли Віктор Федорович знепритомнів від кинутого у нього яйця.

Образ "сильної руки" підточують і конфлікти, які час від часу спалахують у Партії регіонів.

Що ж то за залізний господар, що не може загасити конфлікти у власному політичному таборі?

Водночас, для свого "ядерного" електорату Віктор Янукович є взірцем сильного та ефективного політика.

На перший погляд, важче за все формувати себе як сильного лідера Юлії Тимошенко. Все-таки вона жінка.

Для лідера БЮТ вкрай необхідно бути водночас жіночною та демонструвати жорсткість у своїх діях, наполегливість у досягненні цілей, бути на одному рівні, а то й на щабель вище за політиків-чоловіків.

Проте Тимошенко намагається йти цим шляхом. Багато політиків та експертів називають її чи не єдиним чоловіком в українській політиці. Навіть у її опонентів немає сумніву, що вона є сильним політичним лідером.

Перебіг президентської кампанії буде лише підігрувати Юлії Тимошенко. Зрозуміло, що прем’єра будуть критикувати всі інші кандидати на посаду глави держави. Як казали колись Леоніду Кучмі в кінці його президентського строку: Леоніде Даниловичу, можна я вас трохи покритикую, щоб підняти власний рейтинг?

Головна проблема Юлії Тимошенко полягає, скоріше за все, у доведенні суспільної ефективності власного лідерства.

Від того, чи здатна Тимошенко переламати ситуацію, довести, що вона результативно працює не на себе, а на державу і будуть багато в чому залежати її результати на президентських виборах.

Окрема історія з Арсенієм Яценюком. Здавалося, що Арсеній Петрович робить все, щоб заявити про себе як сильну особистість. Назва організації "Фронт змін", намети у кольорах хакі, різкі заяви, вижимання штанги до 80 кілограмів - все це необхідно для того, щоб показати, що в Україні з’явився новий, ефективний та сильний лідер.

Однак для повноцінного створення такого іміджу Арсенію Яценюку будуть заважати, принаймні, дві обставини.

Не дуже плідна робота на посаді голови Верховної Ради, коли спікер місяцями не міг добитися розблокування роботи парламенту. Та невідповідність зовнішнього вигляду Арсенія Петровича (що не є злою іронією автора, а лише констатацією факту) та іміджем, який намагаються зліпити російські піарники.

В результаті, як сказав Віталій Кулик, виходить таке собі "гламурне мілітарі", яке навряд чи піде на користь Арсенію Яценюку.

Серед когорти нових політиків можна виділити також Анатолія Гриценка, який "вимагає порядку" та презентував свій проект Конституції порядку.

На користь Гриценка буде грати військова служба, яку він залишив у званні полковника, робота в апараті РНБО, перебування на посаді міністра оборони та його теперішня діяльність на чолі парламентського комітету з питань національної безпеки.

Без сумніву, йому додає бали його ще не забута частиною суспільства поведінка під час нічного засідання Кабінету Міністрів у 2007 році, призначеного одразу після розпуску парламенту. Лідер "Громадянської позиції" тоді досить аргументовано і жорстко опонував Віктору Януковичу.

До речі, згадаймо також досить невиразну і мляву позицію на цьому засіданні уряду Арсенія Яценюка. Безумовно, порівняння буде на користь колишнього міністра оборони.

Образ сильного і прагматичного лідера також буде будувати Сергій Тігіпко. За його плечима - багаторічний досвід перебування на ключових посадах фінансово-економічного блоку Кабміну, на чолі НБУ, власні успішні та результативні проекти у банківській та господарській сферах.

В умовах кризи це досить серйозні аргументи, які будуть використовуватися кандидатом та його командою. Напевне виборці ще раз повинні впевнитися, що Сергій Тігіпко - це людина, яка дійсно сама себе зробила, прагматичний жорсткий антикризовий менеджер, що здатний навести порядок в країні.

Свої особливості у формуванні іміджу сильного лідера має Олег Тягнибок. Свої зусилля він, скоріше за все, сконцентрує на жорсткій антиросійський риториці та заявах на грані фолу (а то і за його межами) у політиці внутрішній.

Суспільство повинно побачити в ньому чи не єдиного політика-патріота, який здатен захистити національні інтереси України.

***

На президентських виборах 2009 року кожен з нас може вибрати собі до смаку сильного лідера. Пропозиція на політичному ринку сьогодні перевищує суспільний попит, адже переможець може бути лише один.

Головне не помилитися та обрати того, хто дійсно здатен довести свою ефективність для країни.