ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Як змінювалися уявлення людей із розвитком мистецтва

Велика Епоха

У нинішній історичний період традиційна культура перебуває в процесі поступового відродження. Багато людей хочуть зробити в це свій внесок, однак, дуже важливо розуміти різні гілки традицій, а також процес їхнього розвитку. В іншому разі вони можуть стати чимось позбавленим коріння або навіть мутувати та зіпсуватися.

Ам'єнський собор. (Shutterstock)

Оскільки історія мистецтва дуже обширна, у цій статті ми не розглядатимемо всі її аспекти, а дослідимо тільки найбільш значущу її частину.

Вступ

Якщо вночі звернути свій погляд на небо, можна відчути наскільки маленькою частинкою є Земля в цьому безкрайньому всесвіті. Однак для нас, жителів цієї планети, він величезний. Обертається Земля і як у кінофільмі, кадр за кадром, розкривається історія людства: народжуються і гинуть цивілізації, імперії, держави і міста. У всесвіту є своя історія, у галактик — своя, а у нас є історія людства. Коли колесо історії робить черговий оборот, відбуваються неминучі зміни. Те ж саме вірно і для історії мистецтва.

Середньовіччя

Тривалий період у тисячі років до епохи Відродження історики називають Середньовіччям. У минулому багато вчених вважали, що це був темний час невігластва й помилок, але в нинішніх академічних колах уже здебільшого знають, що така думка помилкова.

В епоху, коли точилися нескінченні війни, основним інститутом європейського суспільства, який заспокоював серця людей, була церква. Праведне життя побожних ченців, їхня сувора самодисципліна та благородні вчинки поступово стали засобом популяризації християнства серед народу.

У ті далекі часи суспільство безсумнівно було більш духовним, ніж сьогодні. Люди значною мірою замислювалися про благополуччя для своєї душі, ніж про матеріальні вигоди. Релігійні та культурні традиції відігравали стримувальну роль у поведінці людей і посідали домінуюче становище в колективній свідомості. Ця потужна і єдина свідомість ефективно охороняла моральні норми, в той час як різноманітні релігійні обряди підтримували і зміцнювали це середовище.

За часів Середньовіччя багато віруючих людей дотримувалися моральних норм, контролювали свої бажання, платили за зло добром, очищали свої душі і намагалися брати участь у релігійній діяльності, сподіваючись, що після смерті їхні душі зможуть піднестися на Небеса. Таким чином, парафіяльна церква була тісно пов'язана з життям людей. Загальнонаціональна релігія передбачала, що в усіх аспектах життя може бути присутнім подих духовного вдосконалення. Тобто справи релігійні та справи світські не були розмежовані так суворо, як сьогодні.

З огляду на важливість церкви для суспільства, її зовнішній вигляд також мав володіти певною красою, щоб пробуджувати релігійні почуття людей і відігравати роль просвіти людських умів. У такому контексті й зародився певний художній стиль.

На початку XII століття у французькому місті Іль-де-Франс виник архітектурний стиль, який наступні покоління назвали "готикою". Після кількох століть розвитку і поширення цей стиль уже був популярний у районах, які географічно еквівалентні сьогоднішній Франції, Англії, Німеччині, північній Іспанії та північній Італії.

Готична архітектура виникла у французьких церквах, але, в міру подальшого розвитку, вона також почала використовуватися і при будівництві замків і палаців.

(Собор Нотр-Дам-Д'ам'єн, готична будівля у Франції, зведена в період з 1220 по 1269 роки)

Тобто, фактично, зародження і розвиток західного мистецтва почалося в храмах і церквах, особливо в епоху, коли всі люди вірили в Бога.

Спеціальна конструкція дозволяла будувати церкви високими, що значно вирізняло їх з-поміж інших міських споруд. Специфіка стилю також візуально створювала певний вертикальний висхідний імпульс. Уся будівля ніби безперервно простягається вгору, наближаючись до неба, що відображало прагнення людей до Бога.

Якщо невисокі будинки і житлові споруди в місті утворюють горизонтальні лінії, то лінії готичних храмів вертикальні. Горизонтальні лінії означають, що вся діяльність у світі здійснюється на людському рівні, а вертикальні лінії означають подолання мирського рівня і сходження вгору. Таким чином, лінії готичної архітектури постійно захоплюють погляди людей вгору, змушуючи їх звертати увагу на небо, а не на землю. Висхідний імпульс покликаний сказати людям, щоб вони не забували піднести свої душі й досягти мети повернення на Небеса.

(Усередині Ам'єнського собору вражаючий мистецький структурний структурний каркас готичної церкви в поєднанні з балками і загостреними арками візуально створює відчуття глибини простору)

Мистецьке середовище сприяє духовному розвитку

За природного освітлення готичні інтер'єри здаються яскравішими, ніж будівлі романського стилю, який їм передує. Причина в тому, що стіни готичної споруди дають змогу збільшити кількість і площу вікон, тим самим отримуючи краще освітлення.

Люди тієї епохи вірили, що Бог наповнив світ світлом, тому все видиме нами світло можна було розглядати як прояв божественної іскри. Коли світло проникає в церкву через вітражі, це символізує те, що звичайне світло перетворюється на світло з божественними атрибутами, бо на вітражах були зображення Богів і Святих. Ці зображення випромінювали чудові світлові ілюзії, що могло відігравати роль просвіти людських сердець. Особливо в епоху, коли рівень грамотності населення був низьким, така форма духовної просвіти була дуже ефективною.

Вітражне мистецтво того періоду відображало біблійні сюжети та різноманітні божественні чудеса, розповідаючи людям про те, що добро буде винагороджене добром, а за зло буде покарання, і що якщо очищати свою душу, то можна піднестися до небесного раю.

Сучасні люди не можуть відчути душевні переживання древніх. В епоху високих технологій наш мозок постійно зайнятий опрацюванням численної інформації, що надходить до нього. Щосекунди ми думаємо про найрізноманітніші речі. Звичайній сучасній людині досить складно ні про що не думати навіть кілька хвилин.

На відміну від церков, які були відкриті для всіх, стародавні монастирі були закритими і життя ченців того часу було ізольованим від світу. Світло, що проходило крізь вітражі з релігійними картинами, у поєднанні з релігійною музикою, створювало в монастирях особливу аудіовізуальну атмосферу, таку собі вібрацію, яка розповсюджувалася по всій будівлі. Це значною мірою сприяло очищенню мислення ченців від суєтних думок і допомагало повністю зосереджуватися на молитвах. Такий стан схожий на медитацію, яка практикується у східних релігіях. Тобто така атмосфера допомагала духовній свідомості ченця вийти зі світу матеріального в нематеріальний і відчути милість Божу.

Інший вид живопису, що повною мірою демонструє свою оповідну функцію, — це декоративний живопис та ілюстрації рукописних книжок, що широко використовувалися впродовж століть.

В епоху, коли книгодрукування ще не було, книги переписували вручну. Багато майстерно виконаних і дорого прикрашених рукописів зі священними текстами часто поміщали на вівтарі. Барвисті ілюстрації в книгах, що розповідають релігійні історії та біографії Святих, завжди ретельно виконували вправні художники.

Одна з ілюстрацій у позолоченій рукописній книзі "Чудовий часослов герцога Беррійського".

У середні віки релігійні практики, як-от молитва або співи, відігравали важливу роль у підтримці моральних стандартів людей. Наприклад, коли люди часто повторювали фрази, як-от "Люби людей і піклуйся про них, нічого не просячи натомість", з часом цей зміст інтегрувався у свідомість і ставав кодексом поведінки. Таким чином, релігійна віра на той час ефективно стимулювала людей творити добро і виховувати в собі чесноти.

Залучення меценатів

Великі твори мистецтва того часу найчастіше являли собою вівтарні картини. Тобто, це були картини релігійної тематики, написані найчастіше на дереві та поміщені на церковні вівтарі. Оскільки вівтар є найважливішим місцем у релігійній споруді, важливість вівтарних картин очевидна. З релігійних текстів відомо, що віряни не поклонялися картинам, а з документів тієї епохи, які збереглися до нас, видно, що церква звинувачувала вірян у надмірно забобонному ставленні до сили мощів Святих та ікон. Але все ж таки, оскільки образи Богів або Святих глибоко закарбовувалися у свідомості вірян, значення таких картин виходило далеко за межі поняття про звичайні витвори мистецтва.

Ранні вівтарні прикраси виготовлялися церквою за індивідуальними замовленнями. Однак із популяризацією християнства багато нерелігійних людей та організацій також самі почали будувати каплиці в палацах, приватних резиденціях чи церквах. Тобто право створення релігійних образів уже не належало виключно церкві. Багато меценатів бажали також з'явитися на таких картинах, щоб залишитися закарбованими в історії. Влада грошей дозволяла виконати це бажання, і поступово така практика перетворилася на певний звичай.

Таким чином, присутність на картинах меценатів стала "традицією", що бере початок у пізньому Середньовіччі. Це явище не обмежується вівтарними образами, а також часто зустрічається і у вітражній мозаїці релігійних будівель.

("Авіньйонська п'єта", — картина, написана між 1455 і 1455 роками. Її автором вважається французький живописець Ангерран Картон. Фігура в крайньому лівому кутку картини — спонсор цього твору)

Образи меценатів на картинах відрізнялися від образів Святих, і виглядали як у реальному житті, щоб люди могли їх упізнати. Однак такі образи все ж пасивно закарбовуються у свідомості людей, які моляться перед вівтарем. У такому разі сакральні елементи на картині послаблюються, а мирські втискуються у свідомість вірян. Ці чинники вже таїли в собі приховану загрозу для збереження чистоти релігійних переконань.

Додавання нерелігійних елементів

Крім вівтарів і вітражів, ще одним важливим декоративним елементом церковної будівлі є скульптури. Готична скульптура здебільшого втілюється в рельєфних і округлих статуях, які підсилюють відчуття простору в церкві. Однак, статуї були лише доповненням до архітектури того часу і створювалися спільно скульпторами та архітекторами.

(На правому боці колони собору Паризької Богоматері рельєфно зображені фігури на теми про філософію, астрономію, граматику та музику)

За логікою речей, церковні скульптури мають бути суто релігійної тематики, проте ми бачимо, що деякі з них не належать до релігії. Наприклад, у деяких соборах того часу можна побачити скульптури на тему "семи гуманітарних мистецтв" (граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика й астрономія), що становили основу греко-римської системи освіти та були обов'язковими в багатьох університетах у Європі в ХІІ та ХІІІ століттях. 

Таким чином, можна побачити, що віра на той час уже стала не такою чистою, як раніше, і вимагала зовнішніх знань як керівництва. Ця практика пошуку ззовні, насправді, не відповідає традиції внутрішнього вдосконалення в первісному християнстві. Таким чином, увага людей дедалі більше почала звертатися до матеріального життя і речей поза тілом, поступово переростаючи в прагнення до досягнення мирських успіхів, замість зосередження на внутрішньому очищенні. Ці скульптури демонструють поступове послаблення божественного начала у свідомості людей і домінування світської та людської сторони.

Маньєризм

Чудовий і блискучий Ренесанс, здавалося, став подарунком самих Небес. Поява зрілого ортодоксального мистецтва в історії людства пролунала, як дзвін дзвону, вражаючи минуле і сьогодення. Епоха Відродження продовжувала чинити значний вплив на історію мистецтва впродовж більш ніж двохсот років після свого закінчення, передаючи форми ортодоксального мистецтва і зміст культури. Однак у балансі інь і ян не може бути тільки позитивне. Після епохи Відродження негативні чинники ставали дедалі очевиднішими.

Час невблаганно йшов уперед, Леонардо да Вінчі, один із трьох стовпів епохи Ренесансу, помер у Франції 1519 року. Рік потому в Римі помер і Рафаель, ще один майстер живопису, який став символом епохи. Втрата цих двох великих людей мистецтва ознаменувала закінчення розквіту епохи Відродження, остаточний кінець якої поклало пограбування Риму 1527 року. Хоча один із трьох стовпів — скульптор Мікеланджело — був живий, але він був один, і не міг повернути назад занепад італійського мистецтва. Далі послідували роки воєн, церковна корупція, економічний застій, соціальні заворушення, які поступово змінили думки і менталітет художників, а також і вигляд мистецтва.

З плином часу мислення людей поступово дедалі більше почало концентруватися на особистих цінностях, на використанні людських принципів і власної ініціативи для зміни свого соціального середовища, замість шанованого раніше вдосконалення своєї чесноти й очікування порятунку, що його дарує Бог. Тому елементи духовної віри, які завжди спостерігалися у творчості митців, зменшилися, поступаючись місцем гедонізму, тобто прагненню задоволень.

Коли такі людські концепції наповнюють свідомість художника, початкова раціональність поступово замінюється емоціями. У той же час, в умовах жорсткої конкуренції художники стали шукати нові унікальні стилі, щоб задовольнити мінливі смаки глядачів. Розвиток мистецького ринку в XVI столітті також зробив важливим отримання схвалення критиків і уваги арт-дилерів. Вплив різних чинників призвів до появи художніх форм і стилів, відмінних від епохи Відродження. Так і з'явився новий напрямок, який згодом був названий "маньєризмом" і характеристики якого були протилежні характеристикам первісного класицизму Ренесансу.

Слід зазначити, що "маньєризм" — це розпливчастий термін, придуманий пізнішими академічними колами. Він не має чіткого поняття, тому у різних художників-маньєристів також були свої унікальні стилі. Однак, через те, що відхід від базових візуальних форм не міг відобразити більш піднесений внутрішній світ, миттєва новизна, яку привносила варіативність фігур на картині, не давала тривалого ефекту, і врешті-решт ці роботи не посіли почесного місця в історії мистецтва. Усі ці видозмінені стилі проіснували недовго і поступово зникли.

Оголена натура в мистецтві

Слідом за ослабленням влади церкви і посиленням світської королівської влади, спонсорами арт-ринку вже були далеко не тільки церковні службовці. У творах мистецтва все частіше стали з'являтися портрети, історичні сюжети, грецька міфологія тощо, не пов'язані з релігійним життям. Естетичні смаки королівських родин у різних країнах у той час ставали дедалі світськішими. Художники побачили в цьому можливість привнести в спочатку більш консервативні країни техніку малювання оголеної натури, що з'явилася в Італії.

(Горельєф на західному фасаді собору Паризької Богоматері. У лівій частині зображено створення Єви; посередині — спокуса Адама і Єви в Едемському саду; праворуч — вигнання Адама і Єви з Едемського саду. Оскільки зображення, представлені у творах мистецтва того часу, мали відповідати біблійним записам, усі вони були оголеними)

Насправді зображення оголеної натури в художніх творах не були абсолютним табу навіть у Середні віки. У той час дозволялося зображати оголених Адама і Єву або злих людей, яких скидали в Пекло. Просто на той час вважалося, що нагота суперечить аскетичним догматам християнства, що вона легко збуджує людські бажання та є аморальною, тож зображення оголеної натури здебільшого асоціювалися з такими поняттями, як сором, похіть, гріх і диявол.

Однак італійський Ренесанс приніс таким зображенням іншу інтерпретацію. Після піднесення Османської імперії вона зруйнувала Візантійську імперію. Багато місцевих вчених втекли на Захід у пошуках притулку, прихопивши з собою велику кількість скарбів давньогрецького та давньоримського мистецтва. Це дало змогу Європі, особливо Італії, яка була розташована найближче до Візантії, глибше зрозуміти мистецькі здобутки давнини, включно з творами мистецтва з оголеними натурами.

Стародавні греки вважали, що найгарнішим образом є образ великого Бога, а Бог створив людину за своєю подобою, тож не може бути нічого прекраснішого, ніж струнке людське тіло. Цю ідею й запозичили італійські художники епохи Відродження. Адже християнство також вважало, що Бог створив людину з глини за своїм образом. Образ Божий досконалий, а людське тіло, як його подоба, також має якості краси.

Спочатку італійські художники використовували оголені фігури для зображення міфічних героїв Стародавньої Греції. Таким чином, оголена натура виражала святість і чистоту, не забруднену низькими поняттями сорому. Тобто, в них не було сексуального підтексту.

Однак із плином часу, у зв'язку зі збільшенням кількості замовлень на такі роботи, хоча оголеним постатям усе ще давали імена богинь, як-от "Венера" або "Афродіта", насправді всі знали, що це лише прикриття, щоб виставити напоказ жіночу сексуальність.

На той час ще не було професійних моделей, тому художники здебільшого малювали оголену натуру з елітних повій, які мали непересічну зовнішність. Ці жінки жили в розкішних будинках, мали гарний дохід, володіли поетичними та музичними талантами, але їхня зовнішня елегантність і краса не могли змінити їхню внутрішню природу. Чи може образ богині, змальований із повії, відображати святість і божественну чистоту? Таким чином, можна без перебільшення сказати, що глядачі бачили перед собою лише майстерно виконані картини з еротичними зображеннями.

Через ослаблення віри люди не задавалися питанням, чому художник-католик малює Богів з інших релігій і культур. Адже релігії, по суті, є методами духовного вдосконалення і їх не можна змішувати. Таким чином, усі ці різнорідні речі послаблювали силу релігійних переконань, через що релігіям ставало дедалі важче підтримувати людську мораль. Тому, навіть якщо при створенні картини з оголеними натурами помисли художника були відносно чисті, така картина все одно могла викликати пожадливість у глядача, тобто її соціальний вплив був негативним.

Вплив гуманізму

Говорячи про історію періоду Відродження, не можна не сказати про гуманізм. Фактично, сьогодні в устах людей немає єдиного визначення "гуманізму". У різні епохи та в різних культурних традиціях з'являлися різноманітні гуманістичні теорії, серед яких існує безліч суперечливих або навіть із протилежними поглядами та позиціями.

Від класичного латинського слова "Humanitas", яке з'явилося понад дві тисячі років тому, до виникнення слова "Humanism" у XVIII столітті, поняття цього слова було значно розширене.

Історики ж звикли називати "гуманізмом" філософський напрям XIV-XVI століть у Європі, який, на відміну від середньовічного, робив наголос на вивчення самої людини, не розглядаючи її зв'язок із Богом.

Але саме поняття гуманізму з'явилося до епохи Відродження. Під час історії споконвічна релігія поступово занепадала. Сила віри й моралі, що стримувала людей, слабшала, люди почали шукати "свободу" зовні й дедалі більше прагнути матеріальних речей. Тобто аскетичний релігійний погляд на світ перестав домінувати, і люди почали активно прагнути до "поліпшення" навколишнього середовища, маючи на меті зробити своє життя комфортнішим.

З того моменту, як Святий Престол почав продавати індульгенції (грамоти, що свідчать про прощення гріхів), віра стала комерціалізуватися, і занепад релігії був неминучий.

Однак усе це можна назвати історичною закономірністю. Тобто блискучий Ренесанс супроводжувався поступовою втратою етики та моралі, і навіть церква підпала під вплив політичних та економічних вигод.

Однак, в епоху Відродження абсолютна більшість людей усе ще вірила в Бога, тому гуманізм того періоду не виступав проти Творця. Науковці-гуманісти того часу були здебільшого теїстами і навіть активними прихожанами католицьких церков. Зі свого боку Святий Престол ставився до гуманізму поблажливо і навіть захищав його. Адже багато вчених-гуманістів виступали за розкіш і задоволення, що також імпонувало правителям Святого Престолу в той час. Так, наприклад, Франческо Петрарка, якого вважають "батьком гуманізму", користувався глибокою прихильністю папського двору в Авіньйоні й отримував дохід від церкви.

Таким чином, поступовий занепад духовної віри призвів до того, що від самого початку просте і чисте вдосконалення душі поступилося місцем туманним філософським поглядам, а благочестиве прагнення і шанування Бога — складним богословським теоріям і поверхневим релігійним ритуалам. Сьогодні священні слова Богів і Будд сприймаються багатьма як свого роду навкололітературні знання, а атеїсти називають їх старовинними жартами.

Така зміна в мисленні та цінностях людей може бути небезпечною. Адже до нас існувало безліч культур і цивілізацій, які в підсумку були стерті з лиця Землі. Виходячи з наших знань про деякі з них, можна побачити, що на схилі свого існування там були присутні всі ознаки глибокого занепаду людської моралі.

Нам потрібно винести правильні уроки з історії, і почати повертатися до традицій, відроджувати традиційну культуру і виправляти себе.

За матеріалами minghui.org