У жовтні в Китаї вперше з 2007 року спостерігалося зниження фондів, що виділяються для обміну іноземної валюти. Про це свідчать дані Центрального банку КНР, оприлюднені 21 листопада. З початку вересня фонди зменшилися на 24,89 млрд юанів ($3,91 млрд).
Відтік капіталу веде до економічної кризи в Китаї. Фото: photos.comУ жовтні відтік коштів з Китаю досяг показника 180 млрд юанів ($28,29 млрд), говориться в останньому щотижневу звіті компанії China International Capital Corporation.
Інвестиції підтримували позитивний баланс валютного обміну в Китаї, але надії інвесторів щодо економіки КНР останнім часом дещо зменшилися.
Три великі американські агентства «Moody’s», «Standard & Poor’s» та «Fitch Rating», що оцінюють кредитні потенціали різних країн, дали песимістичну оцінку КНР у липні і серпні. Передбачається, що борги китайських банків у 2012 та 2013 роках досягнуть 8—12%. Вірогідність виникнення фінансової кризи у 2013 році, за оцінками агентств, становить 60%.
За останні 10 років приблизно $300 млрд «гарячих» грошей надійшло у Китай, вважає кандидат економічних наук Народного університету КНР Тао Ма. Ці гроші потрапили на ринок нерухомості, фондову біржу, до підпільних приватних банків та були задіяні для інших спекулятивних інвестувань. Однак щойно китайська економіка почала «холонути», гроші потекли у зворотному напрямку, пояснює експерт.
Партійні чиновники переводять свої збереження за кордон
Приблизно 80% з усіх статків у Китаї належать 1,31 млн партійних чиновників (рівня не нижче адміністрації округу) та членам їхніх сімей. Такі дані містить звіт «Доходи та статок сімей працівників партійного апарату», який був виданий у квітні 2010 року Державною радою КНР спільно з Китайською академією соціальних наук та Центральною комісією партійної дисципліни.
Приблизно 80% з усіх статків у Китаї належать 1,31 млн партійних чиновників та членам їхніх сімей
У період з 1996 до 2003 року близько 2,2 трлн юанів ($345,78 млрд) із КНР потрапили до офшорних банків на рахунки китайських партократів та членів їхніх сімей, цитує доповідь Державної ради китайський веб-сайт Boxun.
Ларі Лан, економіст та професор фінансів Китайського університету у Гонконзі, зазначив у статті видання Business Sohu, що, згідно з його власними дослідженнями, на 2003 рік обсяг грошей, що відтікли з Китаю, досягнув понад трьох трильйонів юанів ($471,51).
Нічого нового немає в тому, що заможні китайці від’їжджають за кордон, каже Великій Епосі Ши Цзаншань, експерт по Китаю з Вашингтону. У минулому, за його словами, китайські посадовці та бізнесмени переводили свої кошти за кордон і потім повертали їх назад у Китай як іноземні інвестиції, щоб отримати прибуток, скориставшись політикою влади щодо економічного сприяння.
«Але сьогодні, можливо, що заможні китайці вже зовсім не планують повертатися в Китай. Вони залишають країну насправді: переводять свої гроші за кордон перед тим, як виїхати з Китаю».
Ши порівнює економічну ситуацію у Китаї з тим, що економісти називають Латиноамериканською моделлю. Латинська Америка бурхливо розвивалась у 50—60 роках, що спричинило неабияку корупцію, відсутність верховенства закону і сформувало величезну прірву між багатими і бідними.
Десятки багатих людей згодом виїхало до Північної Америки, захопивши із собою значний капітал. Це кінець кінцем призвело до занепаду економіки Латинської Америки у 70—90 роках.
«Китай вочевидь занепадає у такий самий спосіб», — підсумовує Ші.
Щотижнева газета New Epoch Weekly наводить приклад Бразилії: З 1968 по 1974 рік військовий уряд проводив політику високих податків та «примусову індустріалізацію». У результаті ВВП країни зріс на 11.4%, що тривало шість років — так зване «бразильське диво».
Однак така політика посилила різницю між багатими і бідними, що зрештою спричинило невдоволення селян та хвилю соціальних потрясінь. Після того як іноземні інвестиції закінчились, у країні лишилися виснажені підприємства із застарілим обладнанням та величезна кількість безробітних.
Ши порівнює економічний розвиток країни із заведенням двигуна автомобіля. Потрібен деякий час для того, щоб накопичити капітал. Неперервне зростання забезпечується одночасним накопиченням капіталу і досвіду. Як тільки капітал і досвід залишають країну, то неминуче матимемо сувору фінансову кризу. Двигун таким чином треба буде заводити знову.
Якщо така тенденція у Китаї існуватиме й надалі, то це дуже вразить економіку країни, зазначив він. Диктаторський характер китайського режиму може змусити його вдатися до методів прямого і суворого контролю, щоб вирішити цю проблему. Однак це одночасно може створити велику проблему для заможних китайців, у результаті чого вони поспішатимуть виводити свій капітал з країни, вважає Ши.
