Напередодні Нового року апелянти в Пекіні як і раніше просять про допомогу

Апелянт-інвалід Цао Фулін з повіту Лінтай провінції Кансу зі своїми трьома дітьми вже майже 7 років їздять до Пекіна з апеляцією. Минулого року його старша дочка була арештована місцевими агентами, які займаються відстежуванням апелянтів і аж до сьогодні про неї немає ніяких звісток.

У 1998 р. односелець Цао Фуліна вкрав у нього гроші, призначені для лікування, він подав на нього до суду і суд оголосив, що він виграв цей процес, але судові виконавці не зобов'язали обвинуваченого повернути гроші. Цао багато разів звертався до судових виконавців, але замголови суду Ван Лігун постійно відмовляв йому у вирішенні цієї проблеми, і Цао навіть зазнав побиття, в результаті якого отримав каліцтва.

Дружина Цао Фуліна померла внаслідок неправильного лікування її хвороби, залишивши чоловікові трьох дітей. За ситуації, коли місцева влада не почала вирішувати його проблему, в 2001 році він почав свій шлях апеляцій в Пекіні.

Перший раз місцеві агенти його обдурили, сказавши, що влада вирішить його проблему і щоб він не їздив до Пекіна. У 2002 р. вони знову пішли до суду просити допомоги, їх всіх 4-х заарештували і протримали в ув'язненні 18 днів, при цьому Цао був звинувачений у «створенні перешкод роботі держорганів» і таємно засуджений до двох років ув'язнення. Під час його ув'язнення троє його дітей були змушені залишити школу і піти побиратися.

Цього року його молодшій дочці виповнилося 13 років, а синові 10. Проживши таке нелегке дитинство, вони виглядають набагато старшими за своїх однолітків. Дочка Цао розповіла кореспондентові Великої Епохи: «Нашого тата зробили калікою, і потім на два роки ув'язнили, мою старшу сестру заарештували, бабуся померла. Тато зараз інвалід і не може обробляти землю і заробляти гроші, ми вже давно не ходимо до школи». Син Цао розповів: «Одного разу увечері в 2005 р, коли батько знаходився у в'язниці, до нас додому увірвалися агенти, що займаються відстежуванням апелянтів, і забрали всі документи батька, а коли я почав кликати на допомогу, мене сильно вдарили по обличчю рушником, але я все одно кричав, тоді мене потягли в машину».

 

Коли Цао вийшов із в'язниці, вони всією сім'єю знову поїхали до Пекіна. Під час поїздки його середню дочку і сина вислідили агенти і забрали, протримавши в ув'язненні 7 днів, при цьому не повідомивши батькові про місце їх знаходження. Коли він в Пекіні почав розшукувати їх і звертатися в різні інстанції, його старшу дочку теж заарештували. Коли він пішов у пекінський відділ міліції, йому сказали, що його дочку забрала його місцева влада і що він повинен повертатися додому і звернутися до неї. Але коли він повернувся і прийшов до місцевої влади, йому сказали, що нічого про це не знають. Ось так аж до сьогодні вони постійно направляють його від одного відділу до іншого, він навіть не знає чи жива ще його дочка.

Недавно Цао в Пекіні отримав в подарунок від добрих людей куртку, він дуже вдячний пекінським жителям за турботу. Із сльозами на очах він сказав: «У Піднебесній все ж таки є ще хороші люди!»

Численні апелянти в Китаї з року в рік їздять до Пекіна, але їхні питання ніхто не хоче вирішувати. Напередодні свята Нового року, вони голосно волають із сльозами: «Нам нікуди повертатися, у нас немає будинків. Ми сподіваємося, що до Китаю нарешті коли-небудь прийде весна, і також сподіваємося, що ЗМІ допоможуть нам розповісти про наше горе всьому світові, і можливо, знайдуться добрі люди, яких наше горе не залишить байдужими».