Нашим світом керує примара комунізму. Частина 13: Захоплення ЗМІ

Зміст

1. У комуністичних країнах ЗМІ є інструментом промивання мозку

2. Проникнення комуністів у західні ЗМІ

3. Великий лівий ухил працівників ЗМІ

4. ЗМІ перетворилися на політичний інструмент лібералів і прогресивістів

5. Кіноіндустрія йде в авангарді боротьби з традиціями

6. Промивання мозку за допомогою телебачення

7. ЗМІ — важливий фронт тотальної війни

Висновок: відновити відповідальність ЗМІ

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Вступ

Вплив ЗМІ в сучасному суспільстві величезний і з кожним днем зростає. ЗМІ захоплюють увагу людей у всіх спільнотах — від дрібних громад та етнічних груп до держав і всього світу. Від газет і журналів ЗМІ розвинулися до радіо, кіно й телебачення. Зі зростанням соціальних мереж і блогерського контенту інтернет значно збільшив швидкість аудіовізуальної комунікації.

Люди залежать від ЗМІ в отриманні новин та аналізі ситуації. У безкрайому океані інформації ЗМІ відіграють роль очей, вух і навіть мозку людей. Вони можуть впливати на те, яку саме інформацію дізнаються люди, і як вони зрозуміють цю інформацію. Далі вони впливають на мислення людей, ухвалення ними рішень і на їхні вчинки. Залежність від ЗМІ в отриманні інформації, а також схильність людей уважати найбільш переконливою першу отриману інформацію дає ЗМІ настільки величезну владу над людьми, що її важко переоцінити.

Для еліти суспільства, особливо політиків, ЗМІ визначають фокус суспільної думки й напрямок учинків безлічі людей. Теми, які висвітлюють ЗМІ, стають предметом стурбованості суспільства, а питання, які не потрапляють у ЗМІ, ігноруються й забуваються.

Томас Джефферсон, третій президент США й один з авторів Декларації незалежності, сказав: «Якби мені довелося обирати: мати уряд без газет чи газети без уряду, я б, не розмірковуючи, обрав би друге» [1]. Тобто можна собі уявити, яку владу мають ЗМІ.

ЗМІ можуть бути захистом універсальних цінностей, але можуть бути й знаряддям зла. Фактично вони є голосом суспільства. Обов’язок ЗМІ — неупереджено, точно і своєчасно повідомляти правду про події у світі. Вони мають підтримувати справедливість і засуджувати беззаконня, заохочувати добро й засуджувати зло. Їхня місія виходить за межі особистих інтересів будь-якої окремої людини, компанії чи політичної сили.

У західних журналістських колах ЗМІ є хранителями правди та основних цінностей суспільства. Вони користуються високим статусом «четвертої влади». Журналістів поважають за їхній професіоналізм і самовідданість.

Джозеф Пулітцер, видавець і засновник Пулітцерівської премії, сказав: «Наша республіка і її преса разом переживатимуть розквіт і занепад. Здібна, безкорислива, мотивована турботою про інтереси народу преса з тренованим інтелектом, яка знається на тому, що є правильним, і яка має мужність це робити, може зберегти доброчесність суспільства, без якої народний уряд є шахраями й посміховиськом. Цинічна, корислива, демагогічна преса з часом створить людей, подібних їй самій. Здатність формувати майбутнє республіки буде в руках журналістів майбутніх поколінь» [2].

Але в період морального занепаду людства, перебуваючи під тиском з боку влади та піддаючись спокусам грошей, ЗМІ не можуть зберегти свою добропорядність і виконувати свій обов’язок. У комуністичних країнах ЗМІ напряму контролюються державою. Вони допомагають режимам промивати людям мозок і є співучасниками комуністичної політики терору та вбивств.

Комуністична ідеологія глибоко проникла в західні ЗМІ. Перетворившись на одного з головних агентів комунізму, вони стали поширювачами антитрадиційних, аморальних і демонічних ідей. Вони пропагують брехню та ненависть, підкладаючи дров до багаття морального розкладання. Багато ЗМІ відмовилися  від своєї відповідальності повідомляти людям правду й захищати моральні засади суспільства. Украй необхідно зрозуміти нинішній жалюгідний стан, у якому перебувають ЗМІ, й відновити їхню первісну роль.

1. У комуністичних країнах ЗМІ є інструментом промивання мозку

Від самої своєї появи компартія вважає ЗМІ інструментом пропаганди комуністичної ідеології та промивання людям мозку. У «Статуті Союзу комуністів» (СК), написаному Марксом та Енгельсом 1847 року, вперше було вжито термін «інструмент пропаганди», а також висунуто вимогу до членів СК мати «революційну енергію і старанність у пропаганді» [3]. У своїх статтях Маркс та Енгельс часто вживали такі терміни, як «поле бою партії», «рупор партії», «політичний центр», «інструмент формування громадської думки» тощо, щоб висловити бажаний ними характер і функції ЗМІ.

Ленін використовував ЗМІ як інструмент пропаганди, розпалювання та організації революції в Росії. Він заснував офіційні комуністичні газети «Іскра» та «Правда» для пропагування революції та активних дій. Після захоплення влади ВКП(б) використовувала ЗМІ для політичної та ідеологічної обробки громадян з метою більш ефективного контролю над ними. За кордоном вона поширювала свою пропаганду з метою покращення свого іміджу та експортування революції.

Комуністична партія Китаю (КПК) також вважає ЗМІ інструментом контролю над громадською думкою, рупором партії та держави. КПК чудово розуміє, що «рушниця й перо — це те, на що потрібно спиратися під час захоплення та зміцнення влади» [4]. Ще в яньаньський період секретар Мао Цзедуна Ху Цяому запропонував принцип «на першому місці партійність». Він заявив: «Партійна точка зору й партійні погляди мають пронизувати партійні газети в усіх статтях, кожному есе, кожній новині та кожному інформаційному бюлетені» [5].

Прийшовши до влади, КПК встановила жорсткий контроль над ЗМІ, включно з телебаченням, радіо, газетами, журналами, а потім і над інтернетом. Вона використовує їх як інструмент для насадження китайцям комуністичної ідеології, придушення дисидентів, залякування громадськості, а також приховування чи спотворення правди. Усі ЗМІ зазнають суворої цензури, і працівники медіа вже стали експертами в галузі самоцензури, усвідомлюючи, що найменша ідеологічна помилка у змісті їхнього матеріалу може призвести до дуже сумних для них наслідків. Цензура поширюється не лише на офіційні канали новин, а й на особисті блоги, онлайн-спільноти тощо, за якими пильно стежать численні інтернет-поліцейські.

Сучасні китайці так змальовують роль національних ЗМІ за правління КПК: «Я собака партії, що сидить у її дверей. Я кусатиму того, на кого вкаже партія, скільки разів вкаже вкусити, стільки й укушу». Це зовсім не перебільшення. Кожний комуністичний політичний рух розпочинається із формування громадської думки: ЗМІ починають активно поширювати брехню та розпалювати ненависть, яка потім поступово переростає в насилля та вбивства. ЗМІ є важливою деталлю в цій величезній смертоносній машині.

Під час бійні на площі Тяньаньмень 1989 року КПК заявляла, що студенти, які протестували, були жорстокими головорізами, і начебто тому вона застосувала армію для придушення «заворушень». Після масової різні КПК заявила, що армія ні в кого не стріляла, і на площі Тяньаньмень не було жертв [6]. 2001 року, на початку переслідування послідовників духовного вчення Фалуньгун, КПК інсценувала так званий інцидент самоспалення на площі Тяньаньмень. Метою було розпалити ненависть до Фалуньгун у Китаї та в усьому світі, щоб виправдати репресії та ще більше їх посилити [7].

Керівники комітетів на всіх рівнях КПК витрачають великі зусилля на пропагандистську роботу й утримують величезну кількість персоналу для виконання цього завдання. На кінець 2010 року в Китаї було більш ніж 1,3 мільйона співробітників, які працюють у національному апараті пропаганди, включно з близько 56 тисячами, що працювали у відділах пропаганди на рівні провінцій та повітів, 1,2 мільйона — в місцевих підрозділах пропаганди та 52 тисячами осіб — у центральних органах пропаганди [8]. І це ще не враховуючи велику кількість співробітників, які відповідають за моніторинг інтернету й маніпулювання поглядами, таких як інтернет-поліція, модератори, коментатори та багато інших, хто в різній формі проводить пропагандистську роботу в мережі інтернет.

Усі без винятку країни, які перебувають під владою компартій, витрачають величезні ресурси на керування ЗМІ. За багато років своєї діяльності компартія напрацювала досить досвіду, щоб ефективно перетворювати ЗМІ на рупор свого тоталітарного режиму, примушуючи їх отруювати людей брехнею, не гребуючи жодними засобами.

2. Проникнення комуністів у західні ЗМІ

За останнє століття світ став свідком масштабної конфронтації між вільним світом і комуністичним табором. Увесь цей час комуністи різними способами активно проникали у вільні суспільства. Західні ЗМІ стали однією з головних цілей їх проникнення. Оскільки американські медіакомпанії мають значний вплив на весь світ, у цьому розділі ми на прикладі США розглянемо, як примара комунізму маніпулює західними ЗМІ.

Після того як компартія захопила владу в Росії, вона спробувала встановити свій контроль над публічним дискурсом на Заході. Для цього вона відправила своїх агентів проникнути в західні ЗМІ, щоб повести за собою західних попутників і прихильників комунізму. Вона широко використовувала цих людей для розхвалювання Радянського Союзу і приховування жорстокості правління комуністів. Радянська пропаганда вплинула на багатьох людей у західних країнах, і навіть на політику урядів на користь СРСР.

Як з’ясувалося пізніше, шпигуни КДБ безпосередньо працювали у великих американських медіакомпаніях. Серед них Віттекер Чемберс і Джон Скотт, які працювали редакторами в газеті «Нью-Йорк таймс»; Річард Лаутербах і Стівен Лерд з журналу Time та інші. Вони використовували свій статус співробітників ЗМІ для спілкування з політиками, знаменитостями та головами держав. Вони не лише збирали різноманітну інформацію, а й впливали на рішення високого рівня з питань політики, економіки, дипломатії, військових справ тощо [9].

Британський кореспондент Волтер Дюранті, який працював керівником московського бюро газети «Нью-Йорк таймс», широко висвітлював Радянський Союз і 1932 року отримав Пулітцерівську премію за серію нарисів про цю країну. Але колишній американський лідер комуністів Джей Ловстон і відомий журналіст Джозеф Алсоп уважали, що Дюранті був радянським шпигуном [10].

Під час Голодомору, який спалахнув в Україні та інших регіонах СРСР у 1932–1933 роках, Дюранті у своїх статтях заперечував не лише смерть від голоду мільйонів людей, а й навіть сам факт існування голоду. Він заявляв, що «будь-яке повідомлення про те, що в Радянському Союзі зараз голод, є перебільшенням чи зловмисною пропагандою» [11].

Описуючи наслідки помилкових повідомлень Дюранті, відомий британський історик та авторитетний учений Роберт Конквест, який вивчав історію Радянського Союзу, написав у своїй відомій книзі «Жнива скорботи: радянська колективізація і терор за допомогою голоду»: «Заперечення Голодомору найвідомішим журналістом у найвідомішій у світі газеті того часу було прийнято за правду. Дюранті не лише обдурив читачів "Нью-Йорк таймс", а й завдяки великому авторитету цієї газети вплинув на думку багатьох людей про Сталіна й радянський режим. Він, безсумнівно, також вплинув і на визнання радянського комуністичного режиму новообраним президентом Рузвельтом» [12].

У Голлівуд, який є центром американської кіноіндустрії, також проникли комуністичні й ліві ідеї. Там навіть було створено осередок компартії. Після того як Віллі Мюнценберг, німецький комуніст і член Комінтерну, приїхав до США, він почав утілювати ленінські концепції розвитку кіновиробництва, використовуючи фільми як інструмент пропаганди. Він залучив американців поїхати до Радянського Союзу, щоб вивчити виробництво фільмів, а потім допоміг тим, хто пройшов навчання, увійти в кіноіндустрію. Саме він створив осередок компартії в Голлівуді та організував американців у вільному суспільстві знімати фільми, що прославляють компартію.

Крок за кроком посилювався вплив ВКП(б) на американську кіноіндустрію. Багато кінематографістів того часу обожнювали СРСР. І такі настрої ще більше посилилися під час Другої світової війни, коли США стали тимчасовим союзником Радянського Союзу в боротьбі з нацистською Німеччиною. Один відомий американський драматург навіть стверджував, що вторгнення нацистів в СРСР було «нападом на нашу батьківщину» [13]. У кінострічці 1943 року «Місія в Москву», випущеній американською компанією Warner Brothers, було відкрито заявлено, що «немає принципової різниці між Радянським Союзом і традиційними США» [14].

Подібно до СРСР, китайський комуністичний режим також значною мірою виграв ідеологічну війну з вільним суспільством за допомогою лівих ЗМІ та журналістів. З них найбільше виділяються такі американські журналісти, як Едгар Сноу, Агнес Смедлі та Анна Луїза Стронг.

Книга Едгара Сноу «Червона зірка над Китаєм» створила осяйний образ Мао Цзедуна та інших великих лідерів КПК, спритно приховавши від західних читачів злочини цих людей і лиху природу комунізму. Мао сказав: «Сноу — перша людина, яка очистила дорогу для дружніх відносин, потрібних для створення єдиного фронту» [15].

Агнес Смедлі написала багато статей і книг, які лестили КПК та її керівництву. У радянських архівах є переконливі докази того, що вона була агентом Комінтерну, яка розпалювала збройну революцію в Індії та збирала інформацію для СРСР [16]. Анна Луїза Стронг також написала багато величальних статей на адресу китайського комуністичного руху. КПК визнала заслуги цих трьох американських «червоних ручок», випустивши на їхню честь поштові марки.

3. Великий лівий ухил працівників ЗМІ

Більшість американців скептично ставляться до достовірності новин у ЗМІ. За результатами опитувань, 47% людей уважають, що великі американські ЗМІ є ліберально орієнтованими. Для порівняння, лише 17% уважають, що ЗМІ схиляються в бік консерватизму [17]. Тоді виникає запитання: якщо індустрія новин є великим конкурентним ринком, як може виникнути таке загальне відхилення ліворуч?

Навіть якщо репортери й редактори мають свої особисті політичні та соціальні погляди, це не означає, що їхні статті буде написано упереджено. Адже журналістська етика вимагає об’єктивності й нейтральності, повідомлення новин не мають бути забарвлені особистою думкою. За ринковими законами, якщо якесь ЗМІ є упередженим, неодмінно з’являться нові ЗМІ, які будуть більш об’єктивними, й упереджений ЗМІ просто розориться. Багато людей саме цим обґрунтовують свою думку про те, що серед ЗМІ немає систематичного відхилення в будь-який бік.

Але в реальності справа не така проста. Американський політолог Тімоті Гросеклоуз у виданій 2012 року книзі «Лівий поворот: як упередженість ліберальних ЗМІ спотворює мислення американців» застосував строгі наукові методи для аналізу політичних уподобань основних американських ЗМІ. Він дійшов висновку, що американські ЗМІ в середньому тяжіють до лібералізму та прогресивізму, що дуже не збігається з уподобаннями типового виборця. Так звані провідні ЗМІ мають ще більший лівий ухил, і це ще більше не збігається з політичними поглядами пересічних громадян [18].

У книзі йдеться про те, що більшість професійних співробітників ЗМІ є лібералами, і це само собою спричиняє певний тиск на співробітників, які схильні до традиційності. За словами Гросеклоуза, невелика кількість консерваторів, які працюють у ліберальних медіакомпаніях, сприймаються як «трохи злостиві чи недолюди». Навіть якщо вони не йдуть із цієї роботи, вони не наважуються відкрито висловлювати свої політичні погляди й тим паче бояться висловлювати консервативні ідеї у своїх статтях чи програмах на телебаченні [19].

Лівий ухил більшості ЗМІ перешкоджає молоді з консервативними поглядами обирати журналістику як свою професію чи йти працювати у ЗМІ після закінчення навчання. Професійні співробітники ліберальних ЗМІ перебувають у своєрідному ізольованому середовищі, де вони допомагають одне одному посилювати свої політичні вподобання. Вони дивляться на звичайних громадян як на впертих простолюдинів, а себе вважають жалісливою й розумною елітою, яка перебуває в авангарді розвитку суспільства.

Провідні ЗМІ не обов’язково відображають думку більшості громадян. Проведене 2016 року інститутом Геллапа опитування це підтвердило: 36% опитаних американських громадян уважають себе консерваторами, тоді як ліберали становлять трохи більше ніж 25% [20]. Тобто, якщо ЗМІ дійсно відображають погляди більшості громадян, то вони зовсім не можуть мати лівий ухил.

Очевидно, що такий значний лівий ухил ЗМІ не є результатом волі широких мас народу. Швидше за все це наслідок кулуарної політики, спрямованої на те, щоб схилити людей ліворуч. Це також підтверджується згаданим вище опитуванням. Громадяни загалом змінюють свої погляди в бік лібералізму та прогресивізму. Розрив між консерваторами та лібералами 1996 року становив 22%; 2014 року — 14%; а 2016 року — 11%. Частка консерваторів залишається стабільною, але багато фракцій, які були між республіканцями та демократами, зрушили в бік лівого крила. Одну з головних ролей у цій трансформації, беззаперечно, відіграли провідні ЗМІ.

Якщо подивитися на приналежність співробітників ЗМІ до партій, то також можна з’ясувати деякі питання. У США демократи пов’язані з лівими, а республіканці — з правими. Згідно з опитуванням, проведеним 2014 року газетою «Вашингтон пост», 28,1% співробітників ЗМІ у США назвали себе демократами, і лише 7,1% уважають себе республіканцями [21].

Більшість людей, які працюють у великих газетах і на телеканалах, належать до лівого крила, і власники медіакомпаній, і прості журналісти та коментатори. Їх лівим ухилом просочено всі їхні новинні статті, аналітика та програми. Під час президентської виборчої кампанії 2016 року 57 зі 100 найбільших американських газет відкрито підтримували кандидата від Демократичної партії. Загальний тираж цих газет становив 13 мільйонів примірників. І лише 2 газети з цього списку з тиражем 300 тисяч екземплярів підтримували кандидата від республіканців [22].

Чому ЗМІ настільки відхилилися ліворуч? Одна з основних причин полягає в тому, що в 60-ті роки минулого століття на США дуже вплинула комуністична ідеологія. Радикальні ліві громадські рухи активно штурмували США. Потім колишні учасники тих радикальних рухів прийшли у ЗМІ, академічну спільноту, вищий світ, держустанови та сферу мистецтв, тим самим установивши контроль над публічним дискурсом.

Більшість університетських професорів належать до лівого крила. Факультети журналістики та літератури просякнуті лівою ідеологією і, певна річ, відповідно впливають на покоління студентів. Зарплатня співробітників ЗМІ зазвичай не дуже висока. Туди йдуть працювати здебільшого люди з ідеалістичною цілеспрямованістю. Цей їхній ідеалізм якраз і став інструментом комуністів для поступового перетворення великих ЗМІ на плацдарм лівого крила.

Не лише новинні ЗМІ, а й кіноіндустрія перебуває в облозі лівих сил. Можна сказати, сьогодні Голлівуд уже став бастіоном лівої пропаганди. За допомогою різних складних методів кіновиробництва продюсери з лівим ухилом просувають ліву ідеологію в суспільство в усьому світі. Головною темою голлівудських фільмів, як правило, є критика й напади на капіталізм, а також вони виділяють так звані міжкласові суперечності, вихваляючи аморальну поведінку й розпалюючи антиамериканські настрої.

Письменник Бен Шапіро брав інтерв’ю в багатьох голлівудських кінозірок та продюсерів і написав книгу «Пропаганда в прямому ефірі: Правдива голлівудська історія про те, як ліві захопили ваш телевізор». За словами Шапіро, один відомий продюсер сказав, що в його професії на 100% домінує лібералізм, і «будь-хто, хто це заперечує, — або жартує, або бреше». Коли його запитали, чи може наявність іншої (відмінної від ліберальної) політичної позиції перешкодити людині ввійти в кіноіндустрію, він відповів: «Абсолютно може».

Інший відомий продюсер відверто зізнався, що Голлівуд просуває ліберальні політичні погляди через телепрограми. Він також заявив: «Я цілком це підтримую».

Один виконавчий директор зі сфери кіновиробництва, кажучи про нинішні кінокомедії, сказав: «Зараз є лише одна точка зору. І це дуже прогресивний погляд» [23]. Продюсер телесеріалу про кримінальну поліцію визнав, що він навмисне показує більше білих злочинців, бо «не хоче сприяти формуванню у глядачів негативних упереджень» [24]. Нагадаємо, що згідно з концепцією політкоректності, якщо як злочинця зобразити представника малих народів, то це буде розцінено як расова дискримінація.

Шапіро вважає, що однією з причин лівого ухилу в Голлівуді є «ідеологічне кумівство». Тобто люди запрошують до себе на роботу друзів з такими самими ідеологічними поглядами. Шапіро зізнається, що його шокує та відкритість, з якою голлівудські кіновиробники говорять про дискримінацію консерваторів усередині галузі. Ті, хто заявляє про терпимість і різноманітність, не мають терпимості, коли йдеться про різноманітність ідеологій [25].

4. ЗМІ перетворилися на політичний інструмент лібералів і прогресивістів

Волтер Вільямс, засновник першої у світі школи журналістики при Міссурійському університеті, автор «Кредо журналіста» (1914 рік), уважається батьком журналістської освіти. У своїй роботі «Кредо журналіста», яка є зводом правил журналістської етики, Вільямс зазначив, що журналіст має шанувати Бога й поважати людей, бути чесним і неупередженим, висловлювати думки зрозуміло, не потурати своїй писі та бажанням влади. Він уважав, що справжній журналіст має приділяти увагу деталям, уміти контролювати себе, мати терпіння, безстрашність і глибоку повагу до своїх читачів [26]. Але після 60-х років минулого століття у США почав поширюватися прогресивізм, який дуже вплинув на ЗМІ. Пропаганда замінила собою об’єктивність, а лібералізм і прогресивізм замінили неупередженість.

У своїй книзі-дослідженні «Журналістська еліта» політолог Роберт Ліхтер писав, що в повідомленнях щодо спірних питань репортери, як правило, додають свої власні думки. Більшість співробітників редакцій — ліберали, тому новинні повідомлення змістилися в бік ліберальної політики [27].

Провівши дослідження еволюції двохсотрічної американської журналістики, учений Джим А. Кюйперс дійшов висновку, що нинішні провідні ЗМІ за своєю структурою та публікаціями є ліберальними та прогресивістськими. Він навів цитату одного редактора великої ліберальної газети: «Ми надто часто носимо лібералізм на своїх рукавах. Ми не терпимо іншого способу життя та інших поглядів. Ми, не вагаючись, кажемо, що якщо хочеш тут працювати, ти маєш бути таким самим, як ми, маєш бути лібералом і прогресивістом» [28].

Кюйперс також виявив, що в таких питаннях, як раса, пільги, охорона довкілля, контроль над зброєю тощо, провідні ЗМІ теж дотримуються ліберальних поглядів [29].

Установивши своє панування, ліві ЗМІ дуже вплинули на політичне середовище США. Вони домішують свої політичні уподобання в новинні публікації та несуть усе це в народні маси. Колишній кореспондент «Сі-Бі-Ес» Бернард Голдберг у своїй статті в газеті «Волл-стріт джорнал» 2001 року писав: «Провідні новинні ЗМІ є настільки упередженими, що вони навіть не знають, що таке ліберальна упередженість» [30].

Більшість західних людей певною мірою довіряють новинам, створеним і трансльованим провідними ЗМІ. Багато хто вважає само собою зрозумілим, що повідомлення цих ЗМІ є об’єктивними та всебічними, і цитовані ними фахівці дають свої експертні висновки сумлінно й на основі достовірної інформації. Отже, ЗМІ з лівим ухилом використовують довіру своїх читачів і глядачів, щоб насаджувати їм певну ідеологію.

Нинішнє масове поширення ЗМІ недостовірних новин — це досить незвичайне явище для західного суспільства. У країнах Заходу завжди традиційно серйозно ставилися до чесності, об’єктивності та справедливості у ЗМІ. Тому не завжди ліві ЗМІ фабрикують брехню безпосередньо, не використовують прямий обман людей. Їхні методи більш тонкі та складні. Нижче ми наведемо деякі з них:

Вибіркові повідомлення. У світі щодня відбувається безліч подій. Які події опиняться в центрі уваги, а які тихо зникнуть із поля зору громадськості — усе це практично цілком вирішують ЗМІ.

Сучасні ЗМІ мають велику владу. Через значний лівий ухил більшості з них багато-які прогресивістські ідеї, такі як так звана соціальна справедливість, рівність і фемінізм, стали головними темами публікацій та подаються в позитивному світлі. А, наприклад, про злочини комунізму згадується лише мимохідь. Колишній спікер Палати Представників Конгресу США Ньют Гінгріч одного разу сказав: «Академічний лівий ухил і ЗМІ, які перебувають під його впливом, а також їхні голлівудські прислужники, відмовляються протистояти жахливим свідченням нескінченної жорстокості марксизму» [31].

Є три підходи до вибірковості в повідомленнях. Перший — для новинних повідомлень обираються лише ті події, які можуть допомогти читачам прийняти ідеологічну позицію лівих. Другий — замість того, щоб усебічно висвітлювати контекст події, обираються лише ті аспекти, які підтримують ліві погляди. І третій — якщо є потреба дати коментарі до події, ЗМІ, як правило, віддають перевагу тим коментаторам чи групам, які мають лівий ухил, або чиї заяви узгоджуються з позицією лівого крила.

У вищезгаданій книзі «Лівий поворот» автор Тімоті Гросеклоус написав: «На кожну помилку, зроблену через те, що щось написали не так, доводяться сотні та навіть тисячі помилок, зроблених через те, що чогось не написали. Тобто журналісти вибирають факти чи події, у яких, імовірно, буде згадано лише один бік політичного спектра» [32].

Формування порядку денного. У 60-х роках минулого століття дослідники ЗМІ висунули одну теорію, яка мала глибокі й тривалі наслідки. Вони заявили, що функція ЗМІ — визначати, які теми підходять для обговорення, а які — ні. Бернард Кон сформулював це так: «[ЗМІ] не можуть успішно керувати тим, що люди думають про проблему, але вони разюче успішні у визначенні того, про що треба думати їхнім читачам» [33]. Тобто ЗМІ можуть додавати подіям важливості за допомогою кількості публікацій про ці події та їхній розвиток, тоді як такі самі чи навіть важливіші проблеми може бути частково чи цілком проігноровано.

Питання про права трансгендерів, хоча воно стосується лише дуже невеликої частини населення, стало одним із центральних питань для обговорення. Це класичний приклад того, як ЗМІ успішно формують порядок денний. Крім того, глобальне потепління також стає важливою темою в публічному дискурсі, що є наслідком тривалої змови ЗМІ з різними політичними силами.

Визначення оманливих меж мислення. Багато подій занадто великі, і ЗМІ не можуть їх ігнорувати. Тоді вони застосовують метод формування оманливих меж мислення, захоплюючи право пояснювати ці події. Рух за сексуальну свободу в 60-х роках і політика створення держави загального добробуту призвели до краху інституту сім’ї, зростання бідності та злочинності. Але ліві сили використовують ЗМІ й Голлівуд, щоб створити образ сильної та незалежної матері-одиначки, приховуючи реальні суспільні проблеми, що стоять за цим явищем. Деякі ЗМІ активно критикують «перевагу білої раси» й заявляють, що низький фінансовий і соціальний статус деяких меншин є наслідком системної дискримінації. Можна сказати, усе це значною мірою є наслідком змови ЗМІ й певних політичних сил.

Застосування методу оманливих меж мислення проявляється здебільшого в тому, що історія передує фактам. В об’єктивному репортажі журналіст наводить факти, з яких складається історія і певний погляд. Але найчастіше репортери й редактори мають свою упереджену думку на тему, яку вони збираються висвітлювати, тому під час підготовування репортажів вони приховують факти, які не підтверджують їхній погляд, створюючи історії, які відповідають їхнім упередженням.

Використання політкоректності для самоцензури. Політкоректність є своєрідною поліцією мислення червоного диявола, вона пронизує ЗМІ наскрізь. У дуже багатьох ЗМІ широко застосовуються письмові чи усні правила політкоректності. Ці правила регулюють те, які теми можна висвітлювати, а які — ні, або ж як їх висвітлювати. Через закон про «злочини на ґрунті ненависті» (злочини, скоєні через нетерпимість до певної соціальної групи — прим. пер.) ЗМІ в європейських країнах не наважуються повідомляти про злочини, скоєні іммігрантами, хоча такі злочини вже стали серйозною проблемою суспільства і загрожують внутрішній безпеці цих країн. Американські ЗМІ також здійснюють самоцензуру. Коли йдеться про злочин, вони намагаються не згадувати, що злочинцем чи підозрюваним є іммігрант.

Навішування ярликів для нейтралізації впливу консерваторів. Щоб створити враження збалансованості репортажу, ліберальні ЗМІ не мають іншого вибору, як розбавляти свої повідомлення також і думками консерваторів чи консервативних аналітичних центрів. Але зазвичай, коли ЗМІ наводять думки консерваторів, вони вживають такі ярлики, як «консервативний», «праве крило» або «релігійне праве крило», натякаючи на те, що ці думки належать до консервативних поглядів, тому є упередженими чи навіть зовсім не заслуговують на довіру. Водночас, коли ЗМІ цитують лібералів чи ліберальні аналітичні центри, вони зазвичай вживають нейтральні назви, такі як «учений» чи «експерт», маючи на увазі, що ці думки є нейтральними, об’єктивними, розумними й такими, які заслуговують на довіру.

Створення лексикону політкоректності. Західні ЗМІ спільно з лівими політичними групами й науковими колами створили цілий набір політкоректних слів. Цих слів неймовірно багато, і ЗМІ так часто їх уживають, що вони вже глибоко вкорінилися в підсвідомості читачів і глядачів, непомітно впливаючи на розуміння ними ситуації в суспільстві.

Коли виникає якась концепція з лівим ухилом, вона проявляється всюди в суспільстві. Аналітична стаття газети «Нью-Йорк таймс» від 14 жовтня 2008 року «На сценах театрів домінують ліберальні погляди» починається з такого речення: «Під час президентських виборів нью-йоркські театрали можуть бачити з кільканадцять надто політизованих вистав, починаючи від війни в Іраку, корупції у Вашингтоні, фемінізму до іммігрантської проблеми. Але в усьому цьому ви не побачите поглядів консерваторів» [34].

Політичне забарвлення ЗМІ проявляється й у висвітленні перебігу президентських виборів. Ліберальних кандидатів у президенти висвітлюють з позитивного боку, а кандидатів-консерваторів здебільшого критикують. Такі упереджені повідомлення й «експертна» аналітика дуже впливають на виборців. Гросеклоуз виявив, що 93% журналістів у Вашингтоні, проголосували за демократів і лише 7% віддали свої голоси республіканцям. Згідно з підрахунками Гросеклоуза, під час виборів ЗМІ допомагають кандидатам від демократів залучити на свій бік близько 8–10% виборців. Наприклад, якби ЗМІ робили об’єктивні та неупереджені повідомлення, то консерватор Джон Маккейн переміг би демократа Барака Обаму у співвідношенні 56% до 42%, замість того, щоб програти вибори у співвідношенні 53% до 46% [35].

5. Кіноіндустрія йде в авангарді боротьби з традиціями

Голлівудські фільми дуже впливають на весь світ. Хоча американські кінокартини становлять менше 10% світового кіновиробництва, у кінотеатрах у всьому світі починаючи з 20–30 років минулого століття 70% екранного часу займають голлівудські фільми. Незаперечним фактом є й те, що голлівудські кінострічки відіграють провідну роль у міжнародній кіноіндустрії [36]. Голлівуд став міжнародним символом американської культури. Він допомагає передавати й посилювати у світі американські цінності. Але він став й інструментом поширення збочених антитрадиційних цінностей.

Сьогодні більшості американців складно уявити, що у 30-х і 40-х роках сім’ям не потрібно було непокоїтися про негативний вплив фільмів на дітей. У ті часи кіноіндустрія суворо дотримувалася норм моралі.

1934 року за значної підтримки з боку церкви американська кіноіндустрія розробила Виробничий кодекс, відомий також як Кодекс Хейса. Його перший принцип полягав у тому, що жодний фільм не має знижувати моральних стандартів глядачів. Фільми не мають викликати співчуття до злочинців, правопорушень, зла та гріха. Принципи Кодексу Хейса також підтримували святість сім’ї та шлюбу. Заборонялося зображувати сексуальні стосунки поза шлюбом як привабливі і рекомендувалося показувати їх у такий спосіб, щоб вони не викликали позитивних емоцій і здавалися неприпустимими.

Але починаючи з 50-х років «сексуальне звільнення» призвело до культурного і морального шоку в суспільстві. Поява в американських сім’ях телебачення породила величезну конкурентну боротьбу серед кіновиробників. Голлівуд почав дедалі більше ігнорувати Кодекс Хейса й дедалі менше дотримуватися моральних норм. Наприклад, головною темою знятого за однойменним романом фільму «Лоліта» (1962) були любовні стосунки вітчима з неповнолітньою падчеркою.

Фільм «Лоліта» виграв премію «Оскар» і «Золотий глобус». Хоча в той час ця кінокартина отримала як негативні, так і позитивні відгуки, сьогодні на великому сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes рейтинг схвалення «Лоліти» становить 93% із 41 представленого там огляду. Це повною мірою відображає великі зміни у сфері моралі, які відбулися останнім часом у всьому суспільстві.

Рух контркультури наприкінці 60-х років минулого століття ознаменував крах традиційної моралі в голлівудських постановках. Є кілька знятих у той час знакових фільмів на тему бунту, які наочно показують, що примара почала захоплювати американську кіноіндустрію.

Як ми вже казали раніше в цій книзі, однією з головних тактик комуністів є подання в позитивному світлі злочинної поведінки. Перший із цих знакових фільмів — «Бонні та Клайд», знятий 1967 року. Це кримінальна кінострічка, сюжет якої базується на реальній історії однойменних грабіжників часів Великої депресії. У ті роки багато сімей опинилися на вулиці після того, як їхній дім забрали банки. Головні герої фільму висловлюють щодо цього праведний гнів і зображуються як борці з соціальною несправедливістю, які скоюють грабежі та вбивства.

У цьому фільмі Голлівуд вперше представив відверте насильство і злочини як боротьбу за справедливість у стилі Робін Гуда. Кримінальну пару зіграли ​​красиві чоловік і жінка з почуттям справедливості. А поліціянти мали вигляд некомпетентних маріонеток, а не грізних захисників правопорядку. У фіналі фільму смерть Бонні та Клайда було показано настільки драматично, наче двоє невинних борців за справедливість стали жертвами злодіїв-поліцейських. Це глибоко вплинуло на багатьох глядачів-підлітків. Цих двох бандитів було показано як мучеників, що пожертвували собою заради якоїсь великої справи.

Тема бунту й насильства, яку обіграно в цьому фільмі, шокувала провідні верстви суспільства й водночас знайшла великий відгук серед студентів-бунтарів. Актор та актриса, що знялися в ролі Бонні та Клайда, з’явилися на обкладинці великого журналу Time. Молодь почала наслідувати їхній стиль одягу, мову, манери, а також зневагу до традицій і звичаїв. Деякі навіть намагалися повторити спосіб смерті цієї злочинної пари [37]. Один радикальний лідер студентської організації написав статтю, у якій порівнював Бонні та Клайда з такими «героями», як лідер кубинської революції Че Гевара та в’єтконгівський терорист Нгуєн Ван Чой [38]. Одна радикальна студентська організація заявила: «Ми не є прихованими Бонні та Клайдом, ми і є Бонні та Клайд» [39].

У фільмі «Бонні та Клайд» було показано безпрецедентно відверте насильство, сексуальність, а також у позитивному світлі змальовано злочини. Але цей фільм досі дістає визнання критиків, він десять разів номінувався на премію «Оскар» і два рази став її лауреатом. Усе це свідчить про те, що Голлівуд цілком відхилився від своїх традиційних принципів.

Другий фільм — це випущена того ж 1967 року стрічка «Випускник», яка показала внутрішні тривоги й конфлікти студентів 60-х років. Фільм розповідає про самотнього випускника коледжу, який стоїть на роздоріжжі життя. Традиційні цінності покоління його батьків здаються йому нудними й порожніми. Замість того, щоб увійти в мейнстрим американського суспільства, він заводить роман з літньою заміжньою жінкою і закохується в її дочку. Коли дівчина дізнається про його зв’язки з її матір’ю, вона його відшиває, але він і далі домагається її руки. У фіналі кінокартини цей юнак зухвало вривається до церкви, де проходить вінчання його коханої з іншою людиною, і разом з дівчиною тікає. На прикладі вчинків цього молодого випускника показали підлітковий бунт, безконтрольний статевий потяг та інші складні антитрадиційні речі бунтівної молоді. «Випускник» здобув феноменальний успіх і став найкасовішим фільмом 60-х років. Із сімома номінаціями та одним завоюванням премії «Оскар» «Випускник» дістав широке визнання в Голлівуді.

Ці два фільми почали нову епоху в історії Голлівуду, відому як Новий Голлівуд.

Наприкінці 1968 року Кодекс Хейса замінили сучасною системою рейтингів фільмів. Тобто тепер на екран може бути допущено фільми з будь-яким змістом, просто їм присвоюється певний рейтинг. Введення системи рейтингів значно послабило моральний самоконтроль індустрії розваг і розмило стандарти правильного й хибного. Співробітники розважальних ЗМІ відокремили мораль від своїх творів і дали повну свободу силам зла.

Індустрія розваг, яка псувалася, почала активно розпалювати бажання людей, згодовуючи своїй аудиторії дешеві й низькопробні речі. Водночас виробники фільмів піддалися своїй жадібності й, почавши приваблювати глядачів темами сексу та насильства, стали отримувати від цього величезні комерційні прибутки.

Фільм — це особливий вид ЗМІ, він здатний цілком занурити глядача у створену режисером атмосферу до такої міри, що той забуває про реальність і починає відчувати те ж саме, що відчуває головний герой, і приймати погляди режисера. Успішні фільми можуть настільки потужно захоплювати увагу глядачів своїм сюжетом, що ті буквально не хочуть повертатися до реальності. Кінофільми відіграють величезну роль у формуванні світогляду глядачів, але в руках зла вони також здатні ефективно відводити людей геть від традицій.

Відомий кінопродюсер одного разу сказав: «Документальні фільми перетворюють уже перетворене. Художні фільми перетворюють неперетворене» [40]. Інакше кажучи, документальні фільми підсилюють вже наявні в людей цінності, а художні фільми прищеплюють аудиторії нові цінності, попередньо використовуючи захопливі сюжети, позбавивши глядачів здатності чинити опір. Продюсер і головний герой фільму «Бонні та Клайд» був прихильником соціалізму. Його історична драма 1981 року «Червоні» завоювала премії «Оскар» і «Золотий глобус». У розпал Холодної війни цей фільм змінив у свідомості американців уявлення про радикальних комуністів із поганих на простих і доброзичливих [41].

В іншому своєму фільмі «Булворт», номінованому на «Оскар», цей продюсер, який також зіграв у фільмі головну роль, зобразив кандидата в президенти від соціалістів як пряму та щиру людину. Через його кіногероя глядачам сказали, що центральною проблемою американської політики є проблема класовості, а не раси [42]. Фільм був настільки успішним, що багато людей стали закликати цього продюсера балотуватися на пост президента США. Ефект багатьох таких фільмів проявився дуже швидко. Наприклад, коли завершився дебютний показ фільму «Бонні та Клайд», хтось із глядачів устав із задніх рядів кінотеатру й почав голосно ображати поліцейських [43]. Після введення системи рейтингів перший голлівудський фільм, якому було присвоєно рейтинг R (діти до 17 років можуть дивитися лише з батьками), під назвою «Безтурботний наїзник» (1969) відразу ж став хітом і сприяв популяризації зловживання наркотиками. Фільм розповідає про пригоди двох довговолосих байкерів-хіпі, що продавали кокаїн. Вони любили рок-музику, вживали наркотики, відвідували борделі та гостювали в комунах хіпі. Під час зйомок фільму використовувалися справжні наркотики. Спосіб життя головних героїв, наповнений антисуспільним потуранням і «свободою» від традиційних цінностей, став мрією численної молоді, а також перетворив наркотики на символ контркультури. Режисер цього фільму зізнався: «Проблема кокаїну в США дійсно виникла через мене» [44].

З моменту появи системи рейтингів фільмів Голлівуд почав масово випускати фільми, у яких з позитивного боку показується така зіпсована поведінка, як сексуальна розбещеність, насильство, торгівля наркотиками і їх вживання, організована злочинність тощо. Згідно з результатами дослідження, фільми з рейтингом R становили 58% голлівудських постановок, випущених у період з 1968 до 2005 року [45].

Американський учений Віктор Б. Клайн проаналізував 37 фільмів, які було показано в місті Солт-Лейк-Сіті в 70-х роках минулого століття. Зрештою він виявив, що 58% фільмів зображували нечесність у героїчному світлі або ж виправдовували її виникненням різних обставин; 38% фільмів показували злочинну діяльність як прояв успіху, як захопливе проведення часу без негативних наслідків; у 59% фільмів головні герої вбили одного чи кількох людей; у 72% фільмів головні героїні різною мірою проявляли сексуальну розбещеність. Фактично лише в одному фільмі було показано нормальні сексуальні стосунки між чоловіком і жінкою, які стали законним подружжям. Лише у 22% фільмів подружнє життя головних персонажів можна було назвати розумним і здоровим [46].

Частий аргумент проти критики насильства й сексу у фільмах полягає в тому, що такі речі існують у реальному житті, і фільми лише показують дійсність, тому це не може мати будь-якого негативного впливу. Але наведені вище факти показують, що це явно хибне твердження. Ба більше, численні фільми, зняті голлівудськими прихильниками лівих сил, природно відображають їхні цінності та, своєю чергою, змінюють цінності суспільства. За словами кінокритика й колишнього голлівудського сценариста Майкла Медведа, голлівудські ліберали формують цінності суспільства, «прикрашають насильство, підбурюють до хаотичних зв’язків, принижують інститут сім’ї тощо» [47].

Є також люди, які стверджують, що моральне виродження в кіноіндустрії просто спричинено ринковими механізмами та пов’язано з отриманням великих прибутків. Але, хоч би якими були причини, усе це є тим, чого хоче примара комунізму. Ефективність використання кіноіндустрії для посилення морального псування суспільства просто вражає. У деяких фільмах головними героями є звірі чи монстри, а головна тема — перетворення людини на звіра чи скотолозтво. Такі фільми знаходять визнання і схвалення навіть з боку голлівудського мейнстриму. Це реальний прояв того, що примара почала правити нашим світом — людство потрапило в обійми чудовиськ.

Ці антитрадиційні фільми зовні начебто використовують складні та глибокі теорії для вивчення суспільних проблем і роздумів над ними. Але насправді вони за допомогою різних трюків занурюють аудиторію у складне конкретне середовище, у якому глядачі починають відчувати, що моральні норми не є строгими й можуть змінюватися залежно від конкретних обставин. Отже, фільми навіюють глядачам, що в цьому світі немає чіткого поділу на біле й чорне, на добро і зло, на праведне та лихе. Вони намагаються показати, що традиції є нудними й викликають пригніченість, що моральність — це умовне поняття, що потворні вчинки, які засуджувалися у традиційному суспільстві, у певному середовищі та за певних обставин можуть бути позитивними, можуть викликати співчуття й навіть повагу. Коли люди насолоджуються переглядом таких фільмів, примара поступово й непомітно насаджує їм моральний релятивізм, крок за кроком усе далі ведучи їх від традиційності.

6. Промивання мозку за допомогою телебачення

Нині телебачення вже стало невід’ємною частиною повсякденного життя людей. Але частий перегляд телепрограм може змінити світогляд людей, і вони самі навіть цього не помітять. Американський Центр дослідження ЗМІ підтвердив цей факт. Наприклад, чим більше людина дивиться телебачення, тим менше вона схильна мати традиційні чесноти, такі як чесність, надійність, справедливість тощо. Водночас вона більш схильна до «відкритості» в питаннях, пов'язаних з мораллю, наприклад сексом поза шлюбом, абортами й гомосексуалізмом.

Хоча відсоток тих, хто вірить у Бога, серед тих, хто часто й нечасто дивиться телебачення, приблизно однаковий (близько 85%), але чим більше людина дивиться телевізор, тим їй стає важче цінувати релігійні принципи та їх дотримуватися. Наприклад, коли в анкеті пропонують обрати одне з двох тверджень: «Люди мають завжди й за будь-яких обставин учиняти відповідно до принципів, визначених Богом» і «Люди мають дотримуватися своїх особистих цінностей, поєднуючи їх з моральними принципами, визначеними Богом», ті, хто часто дивиться телебачення, найчастіше обирають друге твердження [48].

Із цього можна зробити висновок, що частий перегляд телебачення викликає в людини схильність до морального релятивізму.

Починаючи з 50-х років минулого століття телебачення міцно ввійшло в життя людей. Не лише телесеріали й художні фільми мають ефект формування цінностей, а й ток-шоу, сіткоми (ситуаційні комедії) і навіть документальні фільми за допомогою частих повторів також поступово насаджують своїй аудиторії різні збочені уявлення.

Візьмемо для прикладу ток-шоу. Телестудії особливо зацікавлені в тому, щоб запрошувати на свої програми гостя, чия думка або поведінка суперечать традиційним цінностям або чиє життя наповнене конфліктами. Або ж їм подобається запрошувати «експертів» для обговорення деяких спірних питань моралі. Гостям пропонується «сміливо» поділитися «глибокими» і «складними» проблемами у їхньому особистому житті. Потім ведучий, експерти чи присутні у студії глядачі пропонують різні варіанти владнання проблеми. Щоб забезпечити високу популярність програми, зазвичай у ній не дають жодних оцінок з позиції моралі. Отже, численні подібні програми стають майданчиками для прояву зіпсованої і збоченої поведінки та поглядів. Люди поступово погоджуються з тим, що цінності, яких вони дотримувалися раніше, стають непридатними в особливих обставинах. Фактично це призводить до заперечення самого існування загальнолюдських цінностей.

Численні телевізійні програми, які транслюються у прямому ефірі, мають низькопробний і вульгарний зміст. Деякі телеведучі, включно з жінками, пишаються тим, що вживають  лайливі слова. Є чимало програм, які в розважальній формі, користуючись тим, що аудиторія розслаблена, за допомогою антикультурного та антитрадиційного змісту прищеплюють людям вульгарні смаки. Поступово люди звикають до такого контенту й навіть починають захоплюватися ним, тим самим продовжуючи непомітно деградувати в моральному плані.

Сіткоми невпинно показують збочені цінності та вчинки, які насправді рідко трапляються в повсякденному житті, щоб в уявленнях людей вони стали «нормальними».

Бен Шапіро, консервативний письменник і політичний коментатор, одного разу як приклад навів сцену з відомого американського серіалу «Друзі». У колишньої дружини Росса на ім'я Керол, яка виявилася лесбійкою, має народитися від нього дитина. Росс зі зрозумілих причин стурбований тим, що його дитина ростиме в сім’ї лесбійок. Його знайома Фібі, намагаючись його втішити, каже: «Коли я була маленькою, мій батько пішов від нас, мати померла, а мій вітчим потрапив за ґрати, тому я практично не мала можливості жити в повноцінній сім’ї. А тут у нас маленька дитина, яка має цілих трьох батьків, які борються одне з одним за те, хто найбільше його любитиме. Водночас вона навіть ще не народилася. Це просто найщасливіша дитина в усьому світі».

Почувши це, Росс одразу ж відчув полегшення й подумав, що вона каже правильно. Шапіро пояснив: «Вагітна лесбійка і троє батьків [у цьому епізоді] зображені не лише як нормальна, а й навіть чудова сім’я» [49].

Сучасна медицина виявила, що людський мозок випромінює п’ять видів мозкових хвиль. Два з них — це мозкові хвилі, які активізуються в бадьорому стані свідомості: альфа-хвилі та бета-хвилі. Коли людина зайнята роботою, у неї домінують бета-хвилі. У стані бета-фази в людини посилюється здатність до аналізу та схильність до застосування логічного мислення. Наприклад, якщо людина бере участь у дебатах, в її мозку домінуватимуть бета-хвилі. Інакше кажучи, люди, які перебувають у бета-фазі, більш пильні й менш довірливі. Але, коли люди розслаблюються, то в них активізуються альфа-хвилі. У такому стані переважають емоції, й аналітична здатність людини послаблюється. Коли люди дивляться телевізор, вони не перебувають у стані серйозного розмірковування, а, навпаки, розслаблені та сприйнятливі, тобто входять в альфа-фазу. Тоді вони схильні легко приймати концепції й погляди, які представлені в телевізійній програмі.

Згідно з результатами досліджень, близько двох третин програм у ЗМІ, включно з дитячими програмами, містять сцени насильства. Ба більше, практично у всіх телевізійних програмах і фільмах є сексуальні сцени. Після шкільних уроків із сексуального виховання молодь називає ЗМІ другим основним джерелом інформації про статеве життя.

Численні дослідження підтверджують, що насильство в контенті медіапродукції притупляє чутливість молоді до реального насильства і збільшує ймовірність скоєння молоддю насильницьких дій у майбутньому. У такий спосіб ЗМІ дуже негативно впливають на молодь, посилюючи тенденцію до насильства, сексуальної активності неповнолітніх і підліткової вагітності. Дівчата, які часто дивляться програми з еротичним змістом, удвічі частіше бувають вагітні протягом трьох років, у порівнянні з дівчатами, які рідко дивляться такі програми. Програми у ЗМІ зі сценами сексу також підвищують імовірність скоєння глядачами сексуального насильства та інших насильницьких дій [50].

Великий потік порнографічного та еротичного змісту безпосередньо атакує суспільні цінності й традиції. Як зауважив один учений: «ЗМІ настільки наповнені сексом, що не лише дитині, а й навіть критику важко чинити цьому опір. ... Думаю, ЗМІ стали нашими вчителями із сексуального виховання» [51]. Через вплив ЗМІ така хибна поведінка, як секс поза шлюбом, подружня зрада тощо, вже вважаються само собою зрозумілими, вони стали частиною звичайного способу життя. Люди вважають, що, якщо це відбувається за обопільною згодою партнерів, то чому б і ні?

У своїй книзі «Пропаганда у прямому ефірі» Шапіро проаналізував вплив майже ста найпопулярніших американських телесеріалів. Він виявив, що ці серіали поступово просувають цілий діапазон поглядів, включно з лібералізмом, атеїзмом і висміюванням духовної віри. Вони також пропагують секс і насильство, заохочують фемінізм і гомосексуалізм, відмову від моральності, традиційних подружніх стосунків і взаємин між батьками й дітьми. Вони досить активно просувають ліві погляди, а також у позитивному світлі зображують жорстоких і безжальних людей, які стають головними героями фільму. Процес їх так званого розвитку — це процес невпинного знищення моральних цінностей. Антитрадиційний спосіб життя, який пропагується в серіалах, дуже негативно вплинув на мислення людей, особливо молоді [52].

Багато так званих музичних телешоу відкрито просувають молодим глядачам легке порно і навіть збочену сексуальну поведінку [53]. Після того як з’явилася система рейтингів фільмів, численні порнографічні фільми можуть офіційно поширюватися, якщо їм присвоєно рейтинг «X». У міру розвитку технологій, програми з непристойним змістом вийшли з підпілля й пішли в маси. Їх можна легко подивитися на платних телеканалах, у готелях або ж купити чи взяти на прокат в запису на дисках.

Телепрограми починають забруднювати людей з юних років. Потворні персонажі та велика кількість насильства в мультфільмах, дитячі програми з прихованим змістом ідеології прогресивізму та лібералізму, наприклад, просування гомосексуалізму під маскою «культурного розмаїття» тощо. Вони вживають такі фрази, як «у світі є лише одна така людина, як ти», прищеплюючи у свідомості уявлення про те, що кожну людину треба поважати незалежно від її поведінки та рівня моральності [54].

Звичайно, дуже багато голлівудських продюсерів діють несвідомо. Зовсім не так, що вони спеціально розробляють плани із насадження глядачам зіпсованих ідей. Але, якщо самі виробники програм приймають концепції прогресивізму й лібералізму, то вся ця зіпсована ідеологія неминуче виявиться і в їхніх програмах. Хто дійсно має план — це примара. А співробітники ЗМІ, які далеко відійшли від Бога, просто перетворюються на пішаків сил зла.

7. ЗМІ — важливий фронт тотальної війни

Виходячи з комуністичної філософії боротьби, заради досягнення політичних цілей можна не зупинятися ні перед чим, вести нічим не обмежену війну без будь-яких моральних меж. На президентських виборах 2016 року в США кандидат Дональд Трамп прямо виступив проти «політкоректності». Він заявив про необхідність повернення до традиційних цінностей, верховенства права, розвитку економіки шляхом зниження податків, до відродження шанування Бога і смирення перед Богом, а також ужиття інших заходів, які б повернули США з нинішнього вкрай лівого ухилу назад праворуч. Ця заява викликала паніку серед лібералів. Тому за допомогою провідних ЗМІ, які перебувають під їх контролем, вони влаштували масове цькування Трампа.

Під час президентських виборів ліві ЗМІ застосовували різні методи для навмисної демонізації та очорнення Трампа. Вони змальовували прихильників Трампа як неосвічених білих людей, які є расистами, сексистами і ксенофобами, які виступають проти іммігрантів. Цим вони намагалися викликати у своєї аудиторії презирливе ставлення до Трампа й бажання не мати з ним нічого спільного. У такий спосіб вони намагалися вплинути на результати виборів. Крім кількох ЗМІ, які виявилися у крайній меншості, майже 95% медіа прогнозували, що Трамп точно програє вибори. Але всупереч їхнім бажанням він переміг і став 45-м президентом США.

Зазвичай, хоч би якими лютими були передвиборчі перегони, після їх завершення різні партії, групи та організації мають знову повернутися до нормальної роботи. ЗМІ тим паче мають дотримуватися принципу неупередженості й нейтралітету, ставлячи на перше місце національні інтереси країни. Але після завершення президентських виборів 2016 року ЗМІ й далі розпалюють ворожнечу, як і під час передвиборчої кампанії, не боячись навіть втратити свій імідж у суспільстві.

Більшість ЗМІ свідомо ігнорують політичні досягнення адміністрації Трампа. Наприклад, історичні рекорди у становищі на фондових ринках, кілька перемог американської дипломатії, практично повне знищення ІДІЛу тощо. Водночас рівень безробіття у США досяг найнижчого рівня за 18 років, що дало новий імпульс американській економіці. Крім того, ЗМІ всіма можливими способами роблять фабрикацію, намагаючись зачепити адміністрацію Трампа безпідставними заявами. Наприклад, так званий «Рашагейт» (звинувачення Трампа у зв’язках із Росією — прим. пер.). ЗМІ максимально постаралися роздмухати цю тему, але розслідування досі не знайшло жодних доказів у цій справі, а доповідь Конгресу прямо вказала, що Трамп не вступав у змову з Росією [55].

Щоб ефективно атакувати Трампа, ЗМІ навіть масово створюють фальшиві новини. У грудні 2017 року американський телевізійний гігант був змушений піддати двох своїх старших журналістів покаранню у вигляді відсторонення від роботи на чотири тижні за неправдиве повідомлення про те, що Трамп нібито наказав Майклу Флінну встановити контакт з Росією. Крім того, цьому медіагіганту довелося також дати спростування [56]. Зрештою замішані у скандалі двоє журналістів були змушені піти з цього телеканалу. Команда, у якій вони раніше працювали, можна сказати, мала блискучі досягнення: чотири рази завойовувала премію Пібоді, 17 разів премію Еммі, а також інші великі нагороди. Але новини-фейки знищили їхню репутацію, принесли їм сором і ганьбу.

Трамп осудив сумнозвісне злочинне угруповання MS-13, особливо тих його членів, хто в’їхав до США нелегально. Він сказав: «Вони не люди. Це тварини, і ми маємо бути дуже й дуже жорсткими». Але великі американські ЗМІ висмикнули слова президента з контексту і заявили, що Трамп назвав незаконних іммігрантів тваринами.

У червні 2018 року мати з маленькою дочкою спробувала нелегально переправитися з Гондурасу до США. Прикордонники їх не пустили, і вони розплакалися. Цієї миті їх сфотографували. Цей знімок широко розійшовся у ЗМІ та інтернеті. ЗМІ заявили, що дівчинку силою розлучили з матір’ю і, скориставшись нагодою, знову почали осуджувати політику Трампа щодо охорони кордонів і запобігання нелегальній імміграції. Журнал Time склав колаж із фото цієї дівчинки та фото Трампа і помістив його на обкладинку з саркастичним підписом «Ласкаво просимо до Америки». Це була чергова спроба висміяти Трампа. Але згодом батько дівчинки в інтерв’ю ЗМІ сказав, що його дочку зовсім не розлучали з матір’ю [57].

Організація Media Research Center близько двох років вивчала вечірні новини трьох найбільших американських медіакомпаній. Виявилося, що Трамп був головною дійовою особою новин, показаних цими трьома найбільшими телеканалами за два роки, зайнявши третину всього ефірного часу вечірніх новин. 2017 року 90% репортажів про Трампа були негативними, і лише 10% — позитивними. 2018 року частка негативних репортажів досягла вже 91%. У доповіді вищезгаданої організації йдеться: «Поза всяким сумнівом, не було жодного президента, якого б так довго й невпинно чорнили ЗМІ, як Трампа» [58].

Але американці вже почали вчитися розпізнавати фейки. Згідно з опитуванням, проведеним у квітні 2018 року Монмутським університетом, відсоток американців, які вважають, що «великі ЗМІ повідомляють фальшиві новини», збільшився з торішніх 63% до 77% [59]. Опитування, проведене Інститутом Геллапа 2016 року, показало, що рівень довіри американців до ЗМІ досягла нового мінімуму. Лише 32% людей ​​високою або достатньою мірою довіряють ЗМІ. У порівнянні з попереднім роком рівень довіри впав на 8 відсоткових пунктів [60]. Не дивно, що власник одного з великих ЗМІ, нарікаючи, сказав: «Новини-фейки —  це рак нашої епохи» [61].

Згідно з результатами виборів у США, прихильників і противників Трампа виявилося приблизно порівну. Але ставлення ЗМІ здебільшого досить однобоке. Це абсолютно ненормальне явище. Демонізація Трампа й напади на нього пов’язані з тим, що він виступає за відновлення традицій. Його принципи несумісні з антитрадиційною ідеологією лівого крила. Якщо напади ЗМІ зможуть призвести до того, що люди втратять довіру до Трампа, то буде досягнуто основної мети цих негативних репортажів — не дати суспільству повернутися до традицій.

Але більш тривожним є те, що багато ЗМІ стали каталізаторами радикальної риторики. Вони загострюють суспільні суперечності, розпалюють ненависть та антагонізм, породжують і посилюють розкол у суспільстві. Їхні дії, можна сказати, досягли міри, коли вже не зважають на основні моральні принципи, не враховують можливі наслідки та не зупиняються навіть перед загрозою самознищення. Вони привели країну до надзвичайно хаотичного й небезпечного становища.

Висновок: відновити відповідальність ЗМІ

Якщо в минулому столітті примара комунізму проникла й захопила лише деякі частини світу, то сьогодні вона вже править усім світом. Сучасний світ усебічно деградує. Примара ефективно використовує величезний вплив ЗМІ на людей для промивання мозку, обману й руйнування людської моральності. Як наслідок, люди, самі того не усвідомлюючи, псуються, відхиляючись від традицій.

Багато ліберальних ЗМІ в західних країнах вже цілком стали інструментом для приховування правди та обману людей. Багато ЗМІ втратили елементарну професійну етику. Не гребуючи жодними прийомами, вони вчиняють всілякі напади, накидаються з лайкою та наклепами, зовсім не дбаючи про свою репутацію і наслідки для суспільства.

Причина успіху примари в тому, що вона використала недоліки людей, такі як кар’єризм, невігластво, лінощі, егоїзм, помилкове співчуття, прагнення до боротьби тощо. Деякі журналісти самовпевнено повстають проти традиційних цінностей, уважаючи, що правда на їхньому боці. Деякі намагаються догодити морально зіпсованому «суспільному попиту», щоб збільшити свою аудиторію. Деякі покірно слідують за стандартами, які впали, заради власної кар’єри. Деякі фабрикують фальшиві новини із заздрості та почуття неприязні. Деякі люди через незнання й лінь вірять фейкам. Деякі використовують доброту й чуйність інших, агітуючи їх виступати за так звану соціальну справедливість, унаслідок чого все суспільство зсувається ліворуч. Деякі не гребують жодними прийомами заради досягнення політичних та економічних цілей.

ЗМІ наділено благородною місією. Від початку вони є ключовою ланкою, на яку спираються люди в отриманні інформації про заходи в суспільстві. З другого боку, вони також є важливою силою, що підтримує нормальний розвиток суспільства. Основні моральні принципи ЗМІ — об’єктивність і неупередженість — ключ до довіри народу. Але через повсюдний хаос, що панує в сьогоднішніх ЗМІ, довіра людей до них значно знизилася. Відродити початкову місію ЗМІ та повернути журналістиці її колишню славу й шану — це обов'язок кожного журналіста.

Відродження місії ЗМІ означає, що ЗМІ мають прагнути до достовірності. Вони мають повідомляти не просто правду, а всеосяжну правду й бути щирими. Багато ЗМІ, повідомляючи про суспільні явища, кажуть напівправду, що часто вводить людей в оману. А іноді це навіть завдає ще більшої шкоди, ніж брехня.

Відродження місії ЗМІ також означає, що ЗМІ мають прагнути до доброти. Доброта в журналістиці — це не зловживання співчуттям і не політкоректність, а відповідальність за довгостроковий добробут людства. Вихід для людства — не отримання короткострокової економічної вигоди й тим паче не комуністична утопія. Це слідування традиційним шляхом, який дав людям Бог. Це підвищення рівня моральності та зрештою повернення до свого коріння, повернення у своє початкове красиве місце, звідки ти походиш.

ЗМІ можна вважати гарними, якщо вони допомагають суспільству цінувати й підтримувати мораль. У суспільстві людства одночасно існують добро і зло. Поширювати правду й викривати зло — в цьому й полягає справжня відповідальність ЗМІ.

Відродження місії ЗМІ також означає, що ЗМІ мають приділяти більше уваги значним подіям, які впливають на майбутнє людства. В останнє століття сталася велика конфронтація між вільним світом і комуністичним табором. Зовні здається, що це боротьба ідеологій. Але насправді це битва між правильним і хибним, добром і злом, життям і смертю. У всьому світі примара комунізму руйнує моральність. Адже саме від неї залежить збереження цивілізації людства. Після краху комуністичних режимів у Східній Європі примару все-таки не було переможено.

У Китаї, країні з давньою культурою, компартія з 1999 року репресує духовну практику Фалуньгун, яка дотримується загальнолюдських принципів Істини, Доброти, Терпіння. Ці переслідування зачепили мільйони людей у країні з найбільшим населенням у світі. В історії не було аналогів рівня жорстокості цих переслідувань, які тривають уже майже 20 років. Це наймасштабніші репресії людей за їхні переконання в сучасній історії.

Переслідування Фалуньгун — це переслідування основних цінностей цивілізації людства, а також запеклі напади на свободу віросповідання. Але міра висвітлення цього питання західними ЗМІ непропорційно слабка, у порівнянні з масштабами та серйозністю цієї проблеми. Більшість провідних західних ЗМІ, перебуваючи під впливом компартії Китаю, здійснюють самоцензуру і мовчать про ці події в КНР. Деякі ЗМІ навіть поширюють створені КПК новини-фейки, допомагаючи компартії дурити людей.

Але водночас у світі з’явилася тенденція протидії комунізмові й повернення до традицій. У Китаї посилюється рух «Туйдан» («Вихід із партії»). Уже понад 300 млн китайців вийшли з лав КПК і пов’язаних із нею організацій — комсомолу та піонерії. Але така значна подія, яка стосується майбутнього Китаю і всього світу, дуже рідко згадується в західних ЗМІ.

Сьогодні, коли світ зазнає великих змін, правда і традиційні цінності важливі як ніколи. Світ потребує ЗМІ, які здатні чітко відрізняти правду від брехні, йти шляхом добра й захищати мораль суспільства. Обов’язок кожного співробітника ЗМІ — виходити за межі особистих, корпоративних і партійних інтересів, щоб показувати людям світ таким, яким він є, керуючись під час цього елементарною людською совістю.

Сьогодні, коли відбувається моральний занепад ЗМІ, для читачів також вкрай важливо вміти самим розрізняти правильне й хибне і розумно сприймати інформацію, що подається ЗМІ. У своїх міркуваннях люди мають спиратися на традиції, розглядати суспільні явища через призму загальнолюдських цінностей і спонукати ЗМІ виконувати їхню історичну місію. Це вкрай важливо. Це ключ до того, щоб вирватися з лап примари комунізму, повернутися до традицій і йти до чудового майбутнього.

Попередня | Перейти до змісту | Наступна