Нашим світом керує примара комунізму. Частина 11: Паплюження мистецтва

Злий привид компартії не зник слідом за розпадом компартії у Східній Європі

Частина 11: Паплюження мистецтва

Зміст

1. Мистецтво — Божий дар

2. Величезний вплив мистецтва на людство

3. Як примара комунізму руйнує і використовує мистецтво

1) Мистецтво в комуністичних країнах

2) Комуністичні елементи в авангардистському мистецтві

3) Інверсія традиційної естетики: потворність видається за красу

4) Деградація літератури

Використання літератури для знищення традицій
Зображення потворного під маскою «реальності»
Використання літератури для руйнування моралі
Потурання темному бокові людини шляхом «критики» та «протесту»
Використання літератури для поширення порнографії
Розлюднення людей за допомогою літератури

Висновок

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

* * *

1. Мистецтво — Божий дар

За всю історію людства було написано безліч книг про те, що таке справжня краса. Теїсти знають, що все найпрекрасніше, що є у світі, прийшло з Неба. Високе й глибоке мистецтво — це спроба показати в людському світі красу Небесного Царства. Деякі терміни в мистецтві походять від імен відповідних Святих. Натхнення художника іде від Бога.

Якщо художник отримує благословення Бога, він може стати видатним діячем у своїй галузі.

Великі художники епохи Відродження (Ренесансу) були дуже побожними. Це давало їм натхнення робити твори, що вихваляють Святих. Їхні праведні думки та добрі вчинки було винагороджено Божим благословенням. Художники середнього періоду Ренесансу, включно з Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаелем, у дивовижний спосіб володіли технічними прийомами, які набагато перевершували їхніх попередників і сучасників. Їхні роботи, включно з картинами, скульптурами та архітектурними спорудами, стали безсмертною класикою світового мистецтва.

Протягом століть ці роботи були зразком для людства. Милуючись ними та навчаючись на їхньому прикладі, не лише художники наступних епох можуть осягнути чисту художню техніку, а й усі люди можуть відчути Божу присутність. Якщо ці роботи, а також техніку їх виконання й дух, що наповнював художників, зберегти, то люди змогли б підтримувати зв'язок із Богом. У такому разі, навіть коли людське суспільство переживає період занепаду, буде надія на повернення до традицій і на порятунок.

Ті ж принципи можна застосувати й до музики. У німецькому оперному театрі є такі слова: «Бах дав нам Боже слово. Моцарт дав нам Божий сміх. Бетховен дав нам Божий вогонь. А Бог дав нам музику, щоб ми могли молитися без слів». Йоганн Себастьян Бах уважав найвищим принципом у своїй творчості шанування, поклоніння й відданість Богові. На нотах його основних музичних творів можна побачити абревіатуру SDG, яка означає Soli Deo gloria, тобто «Лише Богові слава».

Це найвища сфера, якої може досягти художник і за допомогою Божого одкровення матеріалізувати в людському світі речі та явища, що існують у Небесному Царстві. Найбільші витвори мистецтва, які були в історії, серед яких картини, скульптури та музика, створено на основі глибокої віри в Бога. Вони є вершиною художнього мистецтва, якої може досягти людина.

Три найважливіші елементи художньої творчості містять у собі уявлення, створення та комунікацію. Усі твори мистецтва містять головну тему, тобто якийсь посил, який хоче передати автор за допомогою вірша, малюнка, скульптури, фотографії, роману, п'єси, танцю, кінофільму тощо. Митець намагається передати своє бачення безпосередньо до серця читача, слухача чи глядача. Цей процес і є комунікацією, тобто спілкуванням митців з їхньою аудиторією і переданням людям думок автора твору. Це і є головною метою автора.

Щоб досягти такої комунікації, діячі мистецтва мусять мати чудову здатність імітування й зображування. Об'єктом імітування є світ богів, людей чи навіть підземний світ. На основі імітування художники додають свої творчі здібності, виділяючи глибші й істотніші елементи об'єкта, щоб посилити виразність (це можна назвати здатністю до комунікації), і проникнути в саме серце своєї аудиторії. Якщо художник має щиру праведну віру в Бога і високу мораль, то Бог дарує йому натхнення. Тоді його роботи набудуть божественності. Вони будуть чистими й добрими, матимуть позитивний ефект як для художника, так і для всього суспільства.

З другого боку, якщо митець не дотримується моральних норм, потурає своєму негативному бокові, тоді на його творчий процес впливатимуть лихі сили. Вони використовуватимуть такого художника для зображення огидних образів, включно з образами різної нечисті підземного світу. Такі роботи завдають шкоди їхньому автору і загалом суспільству.

Отже, неважко зрозуміти цінність ортодоксального, традиційного мистецтва. Передані Богом культура і мистецтво на Заході та Сході є сполучною ниткою між Богом і цивілізацією людства і призначалися для спілкування між ними. За допомогою культури та мистецтва Бог передавав людям поняття краси, доброти, світла й надії. З другого боку, різні деградовані форми мистецтва створено тими, хто перебуває під контролем лихих сил, які вклинюються між людиною й Богом і ведуть його все далі в бік зла.

2. Величезний вплив мистецтва на людство

Великі твори мистецтва передають спадщину, поширюють знання і мудрість, вирощують високі моральні якості. Вони займають важливе місце в цивілізаціях Заходу та Сходу.

Давньогрецький математик і філософ Піфагор уважав, що секрет музики полягає в тому, що вона може брати приклад з гармонії небесних тіл, яка, своєю чергою, відображає гармонію Всесвіту. Аналогічних поглядів дотримувалися й китайці. У китайських класичних книгах «Ши цзі» («Історичні записки») і «Юе шу» («Трактат про музику») йдеться про те, що музика відповідає п'яти елементам, що музичні інструменти мають бути подібними до зразків Неба й Землі. Лише так музика зможе передати гармонію, яка панує між Небом і Землею, привабити небесних журавлів і феніксів та навіть самих небожителів.

Конфуцій казав: «Династія Чжоу мала дві епохи. Яка багата була культура! Я прихильник Чжоу» [1]. Він захоплювався тим, як чжоуський правитель правив країною за допомогою етикету й музики: «Шунь винайшов п'ятиструнний цінь. Співаючи пісню "Південний вітер", він правив Піднебесною» [2].

Написана другим імператором династії Тан Лі Шимінем «Переможна пісня ціньського князя» приводила до покори сусідні з Китаєм некитайські племена. У книзі «Нова історія династії Тан» розповідається, що легендарний монах Сюаньцзан на своєму шляху на Захід за буддійськими канонами зустрівся з правителем одного з індійських князівств, який йому сказав: «Ваш імператор, мабуть, Святий, адже він написав "Переможну пісню ціньського князя"» [3].

Під час правління Людовика XIV французький королівський двір показав високу витонченість за допомогою танців і мистецтва. Танець містить не лише красиві рухи, а й передає етикет і норми поведінки суспільства. Мистецтвом і культурою Людовик XIV вплинув на всю Європу. Йому наслідували королівські двори інших держав.

Фрідріх Великий був не лише видатним королем Пруссії. Він також був композитором і добре грав на флейті. За його наказом було збудовано Берлінський оперний театр. Він особисто керував оперою і поширив її в різних класах суспільства. Дотепер опера є важливою частиною німецької культури. Із цих кількох прикладів можна побачити, який довгостроковий вплив здійснює на суспільство ортодоксальне мистецтво.

Ортодоксальне мистецтво відповідає природним принципам, воно наслідує божественну мудрість і має особливу енергетику та ефект. Усе це здійснює цілющий вплив на людей як фізично, так і духовно. Розкриваючи головну тему свого твору, люди, що створюють ортодоксальне мистецтво, працюють не лише на фізичному і технічному рівні, а й, що найважливіше, — на духовному. Такі художники часто виражають переживання, що перевищують матеріальний світ, і люди можуть це відчути. Це подібно до ефекту співу оди Богові – урочистого й божественного переживання, яке важко описати людською мовою.

Для справжніх шанувальників образотворче мистецтво є особливим інструментом спілкування з Богом. Мистецтво містить у собі накопичену мудрість безлічі людей, їхню творчість і натхнення. Найчастіше в ньому також приховано глибокий зміст, що виходить далеко за межі того, що можна побачити зовні. Деякі роботи випромінюють особливу духовну енергію. Усе це впливає на глядачів на глибокому духовному рівні. Такого ефекту не досягти жодними іншими засобами.

Великий майстер може впливати на моральність суспільства, прищеплюючи людям моральні цінності через зворушливі історії та образи. Навіть ті, хто не має гарного виховання чи освіти, можуть отримати натхнення і сприйняти моральні уроки, які передає традиційне мистецтво. У традиційних суспільствах багато понять правильного і хибного, добра і зла передаються за допомогою народних казок, таких як «Русалонька», «Білосніжка» тощо. Китайці дізналися про ці поняття з «Чотирьох великих творінь» (чотири класичних китайських романи — прим. пер.), а також усних переказів і класичних п'єс. Роботи, які безпосередньо відображають картини Небесних світів, дають людям змогу ще більше відчувати Божу велич і спонукають їх прагнути відповідати небесним принципам.

В аналогічний спосіб через мистецтво на людей впливають і деградовані «цінності». Сценарист Роберт Маккі написав у своїй книзі «Історія на мільйон доларів»: «Кожна ефективна історія відправляє на нас заряджену ідею, фактично змушуючи цю ідею проникнути нам у душу, щоб ми в неї повірили. Насправді переконлива сила історії настільки велика, що ми можемо повірити в її зміст, навіть якщо вона здасться нам морально відразливою» [4].

Як позитивні, так і негативні боки мистецтва можуть здійснити величезний вплив на людську мораль, думки та поведінку. Це зовсім не перебільшення. У сучасному суспільстві є безліч прикладів, які це підтверджують.

Наприклад, «ефект Моцарта» привернув увагу всього світу. Вчені провели низку досліджень і підтвердили позитивний вплив музики Моцарта на людей і тварин. 2016 року більш глибоке дослідження показало, що музика Моцарта позитивно впливає на когнітивні функції та поведінку людини. Водночас, якщо виконувати музику Моцарта у зворотному порядку, то ефект буде прямо протилежним. Сучасна атональна музика Арнольда Шенберга має такий самий ефект, як і відтворення музики Моцарта у зворотному напрямку, тобто є руйнівною [5].

У порівнянні з атональною музикою рок-музика має ще більший негативний ефект. Один дослідник порівняв дані з двох схожих між собою міст. У результатах виявилося, що в місті, у якому радіо й телебачення транслювали набагато більше рок-пісень, відбулося на 50% більше випадків позашлюбної вагітності, відмови від навчання, смертей серед молоді, злочинів тощо. Іноді рок-музика навіть побічно підштовхує людей до самогубства, прикрашаючи акт суїциду [6]. «Його темні ритми та гнітюча лірика, безумовно, може бути сприйнято як заохочення до самогубства. Незаперечним фактом є те, що молодь, наслухавшись такої музики, скоює суїциди» [7]. Багато підлітків скоюють самогубства у формі, яка описана в текстах рок-пісень, а самі численні рок-музиканти впадають у депресію, зловживають наркотиками і, як наслідок, теж накладають на себе руки.

Іншим відомим негативним прикладом є нацистський фільм «Тріумф волі». Попри твердження режисерки Лені Ріфеншталь, яка зняла документальний фільм, у цій пропагандистській стрічці показано чудову художню майстерність. Сцени величі та прояви сили змушували глядачів резонувати з духом та енергією, що стоять за цією картиною. Застосовані у фільмі прийоми роботи з камерою і монтажем вплинули на кіноіндустрію на десятиліття вперед.

Цей фільм став важливою частиною пропаганди Гітлера й нацистської Німеччини. Він також відомий, як одна з найуспішніших пропагандистських стрічок в історії. Британська газета The Independent 2003 року написала: «"Тріумф волі" звабив багатьох розумних чоловіків і жінок, переконавши їх захоплюватися нацизмом, а не зневажати його, що, без сумнівів, збільшило кількість друзів і соратників нацистів у всьому світі» [8].

Розуміння величезної сили мистецтва допоможе нам краще зрозуміти важливість традиційного мистецтва, а також те, чому примара хоче підірвати людське мистецтво і привести його до деградації.

3. Як примара комунізму руйнує і використовує мистецтво

Оскільки мистецтво має таку силу в зміненні суспільства, не дивно, що примара комунізму використовує його, перетворивши на свій головний інструмент «суспільної інженерії».

1) Мистецтво в комуністичних країнах

Комуністичні партії добре знають силу мистецтва, тому активно його використовують для промивання мозку людям, перетворюючи всі форми мистецтва на інструменти для промивання мозку. Багато людей іронізують щодо того, що компартія Китаю має співаків та акторів у званні генералів армії. Їх дивує те, як цивільні особи, які не пройшли військової підготовки, не тримали в руках зброї і навіть гадки не мають про те, як керувати воєнними діями, можуть отримати такі високі військові звання. Але насправді КПК вважає, що такі люди настільки ж важливі у просуванні й підтримуванні комуністичної секти, як і добре підготовлені військові офіцери. Можливо, вони навіть важливіші. У цьому розумінні їхнє військове звання цілком відповідає логіці й принципам компартії. Мао Цзедун сказав: «Нам потрібна також армія культури. Це армія, без якої неможливо згуртувати наші ряди та домогтися перемоги над ворогом» [9].

Художні виступи в комуністичних країнах покликані змусити людей забути про страждання, які вони відчувають за правління комуністів, а також за допомогою мистецтва розвинути в них відданість партії. Такого пропагандистського ефекту, що називається «робота з мисленням», не може бути досягнуто силами звичайної армії.

Пихата церемонія відкриття Олімпійських ігор у Пекіні, на яку було витрачено величезні гроші платників податків, масштабний щорічний фестиваль «Аріран» у Північній Кореї та балетні трупи колишнього СРСР — усі вони покликані служити потребам партії. У вересні 2011 року Міністерство культури КНР проводило у Вашингтоні серію заходів, присвячених так званій китайській культурі. Серед іншого там виконували класичну балетну постановку КПК «Червоний жіночий загін», спрямовану на розпалювання класової ненависті та революційної боротьби з метою промивання мозку американцям.

Якби ортодоксальне мистецтво, яке несе в собі високу моральність, що її Бог передав людям, існувало одночасно з мистецтвом компартії, то останнє перестало би бути ефективним у промиванні людям мозку, втратило б свою монополію і навіть зовсім би зникло. Саме тому в усіх комуністичних країнах є система суворої цензури у сфері мистецтва і видавничої діяльності.

2) Комуністичні елементи в авангардистському мистецтві

Класичне мистецтво передавалося з покоління в покоління протягом століть. Ця традиція тривала до ХХ століття, але раптово обірвалася. Передавання та успадкування традиційного мистецтва було замінено радикальним авангардом, унаслідок чого мистецтво почало швидкими темпами деградувати. Художник Роберт Флочак сказав: «Глибокі, надихальні та красиві [твори мистецтва] було замінено новими, різними й потворними. ... Стандарти скоротилися до такої міри, коли вже немає стандартів. Усе, що залишилося, є особистим вираженням» [10]. Отже, людство втратило універсальне відчуття естетики.

Якщо простежити джерело всіх цих нових напрямів у мистецтві, всіх цих «ізмів», то можна виявити, що воно тісно пов'язано з ідеологічними віяннями комунізму. Багато з художників цих нових напрямів були або комуністами, або тією чи іншою мірою прихильниками комунізму, або тими, хто схильний до впливу комуністичної ідеології.

Дьйордь Лукач — один із засновників західного марксизму, угорський філософ-неомарксист, а також засновник Франкфуртської школи. Одним з його завдань було створення «нової форми культури» шляхом відмовлення від традиційної культури. В основі цієї нової форми культури серед іншого було заперечення мистецтва, яке прагнуло втілювати божественне. Герберт Маркузе, німецький соціаліст і представник Франкфуртської школи, у своїй роботі «Естетичний вимір: до критики марксистської естетики» писав: «Мистецтво протестує проти нинішніх суспільних відносин і перевищує їх. Отже, мистецтво підриває переважну свідомість, тобто звичайний життєвий досвід» [11].

Інакше кажучи, ці люди підштовхують мистецтво до повстання проти Бога і підриву моралі. Подібні погляди домінують у сучасному мистецтві.

Гюстав Курбе, засновник французької школи реалізму в живописі, був одним з учасників Паризької комуни. Його обрали членом комітету Комуни й головою радикальної Федерації художників. Курбе присвятив себе трансформації старої системи та створенню нових художніх напрямів. Під його керівництвом було зруйновано Вандомську колону — неокласичну споруду, побудовану за наказом Наполеона (пізніше її було наново відбудовано). Курбе заперечував, що людей створив Бог, і намагався за допомогою мистецтва виразити світогляд пролетаріату, а також матеріалізм. Одна з його відомих заяв: «Я ніколи не бачив ані ангелів, ані богинь, тому мені нецікаво їх малювати» [12].

Курбе вважав, що справжньою революцією була реформа мистецтва. У своїх картинах, які він називав «реальністю», він замінив красу потворністю. Наприклад, він зображував голих жінок, роблячи акцент на їхніх геніталіях. Це був його революційний акт, тобто спосіб повстання проти традицій і повалення їх за допомогою реалізму, а також підбурювання до комуністичного руху. Життя Курбе ілюструвало тісний зв'язок між комуністичною ідеологією і сучасним мистецтвом.

Під впливом модерністської думки революційний запал художників кінця XIX століття викликав низку рухів у світі мистецтва. На відміну від традиційних шкіл художнього самовираження, це були авангардистські рухи, які явно прагнули зруйнувати традиції. Термін «авангард» уперше вжили соціалісти для опису художніх напрямів, які відповідали їхнім політичним спрямуванням.

Наприкінці XIX століття виник імпресіонізм. Відтоді художники стали спиратися винятково на свої особисті відчуття і перестали слідувати вимогам традиційного живопису, включно з точністю пропорцій, композицією, перспективою, переходами між світлом і тінню тощо. Потім з'явилися неоімпресіонізм (пуантилізм) і постімпресіонізм. Представниками цих шкіл були Жорж-П'єр Сера й Вінсент ван Гог. Обидва вони були прихильниками соціалізму. Ван Гог зловживав абсентом (міцний алкогольний напій — прим. пер.) і страждав психічними розладами. Його картини зображують світ, який бачить людина, що перебуває під дією наркотичних речовин.

Твори мистецтва містять послання і є ніби засобами масової інформації, за допомогою яких їх автори спілкуються зі своєю аудиторією. У розквіт Ренесансу художники передавали людям красу й доброту. Але сучасні художники цілком керуються своїми думками та емоціями, дозволяючи різній нечисті контролювати їхній мозок. Вони часто перебувають у туманному стані свідомості. Інформація, яку передають їхні роботи, є темною і негативною, що викликає відчуття пригніченості, занепаду та нерозумності.

Після імпресіонізму з'явився експресіонізм і фовізм, а потім кубізм, яскравим представником якого був Пікассо. 1944 року Пікассо приєднався до Французької комуністичної партії. У своєму листі «Чому я став комуністом» він написав: «Моя участь у комуністичній партії — це логічний крок у моєму житті й моїй роботі, який дає їм сенс. ... Але під час придушення і протистояння я відчував, що цього не досить, і я маю боротися не лише за допомогою живопису, а всією своєю сутністю» [13].

Пікассо заохочував руйнування класичних методів живопису. Для нього всі предмети і явища були, як тісто, з якого можна ліпити все, що завгодно. Чим більш моторошними були його роботи, тим більше це приносило йому задоволення. Процес створення ним цих страшних образів був процесом спотворення зображення до такої міри, що його ніхто не може зрозуміти. Навіть Жорж Брак, який разом з Пікассо вважається засновником кубізму, критично висловився щодо картини Пікассо «Авіньйонські діви», сказавши, що той пише картини так, ніби набирає в рота керосин і вивергає полум'я на полотно [14].

Марсель Дюшан, один із засновників мистецької течії дадаїзм, також прагнув кинути виклик традиціям демонстрацією готових об'єктів. Він переробляв знайдені або виготовлені на заводі предмети та перетворював їх на так звані художні інсталяції. Дюшана назвали батьком концептуального мистецтва. Він просував ідею того, що «всі речі можна назвати мистецтвом». Дадаїстський рух сам собою є комуністичним проєктом. Наприклад, берлінські дадаїсти створили «Центральну раду дадаїстів за світову революцію», а їхній маніфест закликає до «міжнародного революційного союзу всіх творчих чоловіків і жінок на основі радикального комунізму» і «негайної експропріації власності», а також «звільнення всього людства» [15].

Активна критика традицій з боку дадаїзму еволюціонувала у Франції в сюрреалізм, представлений комуністом Андре Бретоном, який виступав за революцію. Бретон уважав, що комуністична революція є формою ідеалістичної революції. Він був проти так званого тиску з боку розуму, культури та суспільства, що було типовим поглядом для європейських художників-модерністів того часу.

Художні рухи, які виникали та змінювалися в той час, підтримували цю концепцію і містили в собі абстракціонізм, мінімалізм і поп-арт. Абстракціонізм був емоційним вираженням повстання, безладу, звільнення від будь-яких обов'язків і втечі від реальності. Усі ці течії є своєрідним постмодернізмом, який має на увазі скасування всіх правил, логічних висновків і моральних концепцій [16]. Ба більше, ці художники створюють так звані твори, які прямо паплюжать образ матері Ісуса Діви Марії [17].

Не всі сучасні художники підтримують політику лівого крила, але в їхній ідеології є багато спільного з комуністичною ідеєю. Наприклад, відторгнення Бога і спроба замінити своїми концепціями Бога як джерело розуміння людського життя й розуму. Всі ці «ізми» дедалі більше впливають на суспільство, і в підсумку вони цілком маргіналізують класичне мистецтво.

3) Інверсія традиційної естетики: потворність видається за красу

Численні школи сучасного мистецтва, що виникли та почали розвиватися, мають одну спільну рису: вони перевертають шкереберть традиційне поняття естетики, приймаючи потворність за красу і досягаючи в цьому крайнього міри.

Художник Марсель Дюшан написав своє ім'я на пісуарі та збирався виставити це на показ перед публікою у Нью-Йорку під назвою «Фонтан». Хоча йому відмовили, але в колах митців уважалося, що в його вчинку міститься новаторство. У світі мистецтва сформувалося таке середовище, у якому класичний станковий живопис було відкинуто, а досягло розквіту мистецтво інсталяції. 1958 року так званий художник-новатор Ів Кляйн провів виставку The Void («Пустота») в паризькій галереї Iris Clert. Представленими на виставці «роботами» були просто порожні стіни.

Яскравий представник післявоєнного німецького авангарду Йозеф Бойс 1965 року продемонстрував свій проєкт під назвою «Як пояснити картини мертвому зайцю». Під час демонстрації він вкрив своє обличчя медом і золотистою фольгою і без зупинки щось бурмотів тушці зайця протягом трьох годин. На думку Бойса, кожен може бути художником. Якось один глядач не витримав і сказав йому: «Ти говориш про все, що є під сонцем, крім мистецтва!» На що Бойс відповів: «Усе під сонцем є мистецтвом!»

1961 року відомий авангардист П'єро Мандзоні розклав свої фекалії в 90 баночок і виставив їх на продаж як твір мистецтва під назвою «Лайно художника» (Merda d'artista). 2015 року одну з цих баночок було продано в Лондоні за рекордною ціною за 182 500 фунтів, або близько 240 000 доларів, що в багато разів перевищувало ціну її ваги в золоті. Мандзоні також написав своє ім'я на сідниці голої жінки і назвав цей «твір» «Жива скульптура» (Sculture viventi).

Є також «художники», які обмазують себе випорожненнями тварин, демонструють це привселюдно й навіть отримують за такі «роботи» призи. У Китаї один «художник» обмазав себе медом і риб'ячим жиром, щоб привабити мух, і ті повністю обліпили його тіло. Такі акти опоганення свого тіла викликають у глядачів відчуття, що людське життя нічого не варте, що воно потворне та огидне [18].

У документальному фільмі «Бі-бі-сі» Beijing Swings, що розповідає про «екстремальне мистецтво» в Китаї, серед іншого показано так зване виконавське мистецтво, яке може містити інсценування поїдання мертвого немовляти. Ведучий цього фільму Вальдемар Янущак прокоментував: «Китай створює найбільш обурливе й похмуре мистецтво у світі» [19]. Насправді це наслідок потурання природі диявола, яка міститься в кожній людині. Деякі з цих так званих робіт сучасного мистецтва настільки брудні й безсоромні, що виходять далеко за межі психологічної витривалості нормальної людини. Усе те, що належить до авангарду, — це культурна революція у світі мистецтва, спрямована проти традицій.

Художники-модерністи почуваються в такому середовищі, як риба у воді, але для художників, які справді мають технічну майстерність у живописі, настали важкі часи. Художників і скульпторів, які суворо дотримуються традицій та опановують своє ремесло шляхом довгої й копіткої практики, було витиснуто зі світу мистецтва. Джон Вільям Годвард, англійський художник-неокласицист, на якого вплинуло «Братство прерафаелітів», відчував дискримінацію, оскільки зі зростанням популярності модерністських робіт у стилі Пікассо його стиль реалістичного класичного живопису ставав дедалі менш привабливим. 1922 року він впав у глибоку депресію і наклав на себе руки. Казали, що у своїй передсмертній записці Джон Вільям Годвард написав: «Світ не досить великий, щоб вмістити мене і Пікассо» [20].

Аналогічні методи диявол комунізму застосовував і для руйнування музики. Ортодоксальна музика відповідає музичній теорії й нормам. Мелодика, різні тональності й музичні лади походять від гармонійних законів природи. Створений Богом Усесвіт є гармонійним. Люди можуть насолоджуватися гармонією Всесвіту, відчуваючи його красу, оскільки їх самих також створив Бог.

Сучасна атональна музика відкидає такі традиційні складові музики як лади, акорди та мелодії, а також у своїй структурі не має правил. Фактично така музика є відкиданням класичної музики, переданої Богом. Атональна музика дисонує з гармонією Всесвіту, тому багато людей, слухаючи її, відчувають дискомфорт. Модерністські «музиканти», ґрунтуючись на своєму збоченому розумінні естетики, заявляють, що слухачі мають тренувати свої вуха, щоб звикнути до такої музики, і лише потім вони зможуть нею насолоджуватися.

Арнольд Шенберг, один з основоположників сучасної музики, винайшов «дванадцятитонову музичну систему» (додекафонію), фундаментально атональну структуру, яка ознаменувала створення антикласичної музичної техніки. Музика Шенберга вважалася запереченням усієї німецької музичної культури, зрадою смаку, почуття, традиції та всіх естетичних принципів. У той час німці називали його музику кокаїном: «Виконання музики Шенберга рівнозначно тому, що відкрити кокаїновий бар. Кокаїн — це отрута. Музика Шенберга – це кокаїн» [21]. Набагато пізніше один музичний критик дав йому таку оцінку: «Один із проявів величезного досягнення Шенберга був у тому, що навіть за 50 років після своєї смерті він усе ще здатний спустошити будь-який концертний зал на Землі» [22].

Прийняттю музики Шенберга широкою громадськістю сприяли музичні теорії Теодора Адорно, важливої фігури у Франкфуртській школі. 1949 року в своїй роботі «Філософія сучасної музики» Адорно спробував за допомогою філософії довести, що дванадцятитонова техніка Шенберга є найвищою фазою розвитку музичної композиції. Саме це й заклало основу для широкого визнання техніки Шенберга наступними поколіннями композиторів і музичних критиків [23]. Відтоді численні музиканти стали наслідувати Шенберга, і його авангардний стиль здійснив великий вплив на післявоєнну музику.

Після руйнування традицій сучасною музикою авангардне мистецтво замінило класику рок-музикою. Сідні Фінкельштейн, провідний теоретик музики компартії США, відкрито заявив, що межі між класичною і поп-музикою має бути стерто. Приблизно в той самий час ритмічна рок-музика стрімко набирала популярність у США, а класичну й традиційну музику було виштовхнуто на периферію і маргіналізовано [24].

Особливістю рок-музики є негармонійні звуки, неструктурована мелодія і швидкий ритм, які викликають відчуття конфлікту і суперечності, що вельми схоже на комуністичну філософію боротьби. У книзі «Ши цзі» («Історичні записки») видатного китайського історика Сима Цяня йдеться, що музикою може називатися лише звук, який відповідає моральності. Але життя рок-музикантів, як правило, наповнене сексом, насильством і наркотиками.

Слідом за роком у США з'явилися й інші дуже популярні музичні стилі, такі як реп, хіп-хоп тощо. Реп рясніє лайливими словами та непристойністю. Ця музика явно демонструє своє неприйняття традицій та суспільства, а також заохочує наркотики, насильство, лайки й розбещеність [25]. У процесі загального падіння моральності суспільства такі «форми мистецтва», які раніше вважалися субкультурами, просочилися в провідні верстви суспільства і навіть стали вельми очікуваними в престижних залах.

Ми коротко розповіли про нинішню ситуацію у світі музики й мистецтва. Фактично весь світ митців дуже постраждав від впливу сучасних течій і напрямів. Це можна побачити в сучасних скульптурах, архітектурі, танцях, декораціях, дизайні, фотографіях, кінофільмах тощо, які значною мірою відхилилися від традиційних ідей, методів і технік. Багато тих, хто займається сучасним мистецтвом, зазнали великого впливу комуністичної ідеології. Наприклад, засновниця сучасного танцю Айседора Дункан була бісексуалкою та атеїстом. Вона критикувала балет, називаючи його потворним і неприродним. Вона виступала в Москві для Леніна, і як основну тему для танцю обрала «Інтернаціонал» [26].

Щодо того, чому такі речі виникають, перетворюються на якісь тенденції та навіть стають головним напрямом, усе це тісно пов'язано з тим, що примара комунізму зруйнувала традиційне мистецтво, передане Богом. Але зовні це, звичайно, не очевидно і більш схоже просто на самообман, який люди охоче приймають: якщо є якась аргументована естетична теорія, навіть якщо це явне сміття, воно теж може стати мистецтвом.

Якщо уважно подивитися на відмінності між авангардом і традиційним мистецтвом, то можна виявити, що художники епохи Відродження за допомогою мистецтва не лише вихваляли Бога, у якого глибоко вірили, а й ще більшою мірою зображували красу так, що це пробуджувало в серцях людей прагнення до істини та доброти і в такий спосіб підтримувало моральність суспільства.

З другого боку, різні мутовані форми так званого авангардистського мистецтва всіма силами намагаються применшити значення досягнень епохи Ренесансу. Вони бідбурюють людей милуватися потворністю, що підсилює в них природу диявола, унаслідок чого ними починають керувати темні, занепадницькі, розпусні, жорстокі, лихі та інші негативні думки. Заперечення Бога привело нинішніх людей не лише до відчуження від Бога, а й до відчуження від власної внутрішньої божественної природи, від суспільства, традиційних цінностей і моралі [27].

4) Деградація літератури

Література — це особлива форма мистецтва. У ній використовується мова, щоб передавати мудрість, які дарував людям Бог, а також, щоб вести запис дорогоцінного життєвого досвіду людства. Дві великі епічні поеми давньогрецького світу «Іліада» та «Одіссея» відобразили переломний історичний період під час Троянської війни, наочно показавши, як боги та люди спільно створювали грандіозну картину історії. Звеличені в цих поемах мужність, щедрість, мудрість, справедливість і помірність стали важливим джерелом системи цінностей Стародавньої Греції та всієї західної цивілізації.

Література дуже впливає на людей. Саме тому примара комунізму через своїх агентів, а також тих, хто нестримно прагне слави й багатства, створює і просуває літературні твори, які наповнені комуністичною ідеологією й наклепом на традиційну культуру, які руйнують мораль суспільства, поширюють песимізм і відчуття безглуздості життя. Література стала одним із ключових інструментів, які примара використовує, щоб правити світом.

Деякі впливові літературні твори безпосередньо пропагують комуністичну ідеологію. Після того, як Паризьку комуну було придушено, один з її активних учасників Ежен Потьє написав текст «Інтернаціоналу», в якому йдеться: «Ніхто не дасть нам визволення: ані боги, ані царі, ані герої». Він також погрожував: «Весь світ насильства ми зруйнуємо». «Інтернаціонал» став офіційною піснею Першого і Другого інтернаціоналу і гімном компартії Китаю. Він широко використовується під час партійних зборів, а також у комуністичних літературних творах у всьому світі.

Протягом усієї своєї історії СРСР і КПК використовували своїх літераторів, щоб за допомогою відносно традиційних методів зображувати життя пролетаріату і концепцію класової свідомості й у такий спосіб масово пояснювати людям ідеологію та політику комуністичної партії. Унаслідок цього виникло багато літературних творів, включно з радянськими романами «Залізний потік» і «Як гартувалася сталь», а також китайські роботи «Пісня про молодість», «Сонце над річкою Санґань» тощо. Усі ці твори здійснили великий пропагандистський вплив. Комуністична партія називає роботи в такому стилі «соціалістичним реалізмом». Мао Цзедун узагальнив функцію цього типу літератури як «служіння робітникам, селянам і солдатам» і «служіння пролетаріатові» [28]. Здатність такої літератури вживляти у свідомість людей певну ідеологію очевидна і зрозуміла. Але літературні методи, які примара комунізму використовує для знищення людства, цим не обмежуються.

Нижче ми коротко розповімо про кілька основних ефектів літератури, написаної під впливом комунізму.

Використання літератури для знищення традицій

Важливим кроком для знищення людства злим духом комунізму є наклеп на традиційну цивілізацію, яку передав людям Бог. У Китаї та в країнах Заходу примара використовує літераторів з мутованим мисленням, щоб створювати й просувати твори, які спотворюють і паплюжать традиційну культуру.

У період так званого «Руху за нову культуру» в Китаї письменник Лу Сюнь прославився своїми лютими нападами на традиції та засудженням Стародавнього Китаю. У своєму першому романі «Щоденник божевільного» він через головного героя заявив, що всю історію Китаю можна узагальнити двома словами — «поїдання людей». Мао Цзедун похвалив Лу Сюня, назвавши його «найбільшим і доблесним прапороносцем нової культурної армії», а також «головнокомандувачем "Культурної революції" Китаю». Мао також сказав: «Напрям, який обрав Лу Сюнь, є новим культурним напрямом китайської нації» [29].

1909 року в Європі італійський поет Марінетті написав «Маніфест футуризму», який закликає до повної відмови від традицій, до звеличення машин, технологій, швидкості, насильства і конкуренції. Російський поет і комуніст Володимир Маяковський 1913 року опублікував поетичну збірку «Ляпас суспільному смаку», в якій також висловив рішучість розірвати зв'язки з традиційною російською літературою.

Зображення потворного під маскою «реальності»

Нинішні літератори й художники використовують літературу й мистецтво для зображення речей чи сцен, які є потворними, дивними й страшними. Щоб виправдатися, вони кажуть, що просто показують речі такими, якими вони є.

Традиційне мистецтво робить наголос на гармонії, витонченості, ясності, стриманості, доцільності, рівновазі, універсальності та ідеалізмі, тобто воно відображає далеко не все, що існує в реальності. На думку сучасних художників, такі твори не можна вважати реалістичними. Подібні погляди насправді виникають через нерозуміння витоків і функції мистецтва. Хоч мистецтво і походить від повсякденного життя, але воно має перевищувати повсякденне життя, щоб не лише давати людям естетичну насолоду, а й навчати. Тому художники мають ретельно обирати та обробляти те, що вони хочуть зобразити під час свого творчого процесу. Сліпа гонитва за «реалізмом» стирає межу між життям і мистецтвом. Якщо цей абсолютний реалізм вважати мистецтвом, тоді все те, що кожна людина бачить і чує, теж є мистецтвом. Тоді навіщо витрачати час і сили на навчання митців?

Використання літератури для руйнування моралі

Слова «вираження свого істинного “я”», «творчість під впливом потоку свідомості», які використовуються як привід, підбурюють людей відкидати традиційні моральні норми і потурати диявольському бокові людської натури. Прикладом тому є французький комуніст і поет Андре Бретон, який у своєму «Маніфесті сюрреалізму» дав визначення позиції нової літератури: «Чистий психічний автоматизм, що має на меті висловити чи усно, чи письмово, чи іншим способом реальне функціонування думки. Диктування думки поза всяким контролем з боку розуму, поза будь-якими естетичними чи моральними міркуваннями» [30].

Літературна творчість, що спирається на «потік свідомості», тісно пов'язана з сюрреалістичним «автоматичним написанням». Під впливом книги Зигмунда Фрейда «Психопатологія повсякденного життя» з початку ХХ століття деякі західні письменники стали у своїй творчості експериментувати з вільними асоціаціями, з потоком свідомості. Такі роботи зазвичай мають прості сюжетні лінії та фокусуються на душевних переживаннях незначних персонажів (антигероїв) через наративи, що складаються з вільних асоціацій.

У людській природі одночасно містяться чинники добра і зла. У своєму житті людина має невпинно дотримуватися моралі за допомогою стриманості та контролю над собою. У сучасному суспільстві багато людей мають багато поганих думок і бажань. Якщо все це зображувати в мистецтві й виставляти на загальний огляд, то це рівнозначно забрудненню всього суспільства.

Потурання темному бокові людини шляхом «критики» та «протесту»

У західних країнах письменники й художники, перебуваючи під впливом антитрадиційних настроїв, уважають усі закони, правила й моральні кодекси обмеженням і пригніченням. Вони бачать деякі проблеми сучасного суспільства та слабкість людської натури. Але замість того, щоб розумно на це реагувати, вони шляхом критики та протесту заохочують екстремальний індивідуалізм, потураючи особистим бажанням. Вони використовують деградовані методи для вираження так званого опору, посилюючи темний бік своєї натури — ненависть, лінощі, хіть, агресію, нестримну гонитву за славою тощо. Відсутність морального самостримування не владнає жодних суспільних проблем. Навпаки, лише їх посилить.

Американський поет Аллен Гінзберг є яскравим представником біт-покоління, яке виникло в період руху контркультури 60-х років минулого століття. Сьогодні його все ще шанують ті, хто хоче повстати проти суспільства. Його поема «Крик» зображує екстремальний спосіб життя і психічні стани, включно з алкоголізмом, сексуальною розбещеністю, наркотиками, содомією, самогубствами, проституцією, стрікінгом (біганням голяка в громадських місцях — прим. пер.), нападами, крадежем, бродяжництвом, безумством тощо. У міру того, як рух контркультури ставав інституціоналізованим, поема «Крик» стала літературною класикою, і її було включено до численних літературних збірників. Гінзберг зізнався, що в ранні роки життя він був комуністом і про це не шкодує [31]. Він обожнював Фіделя Кастро та інших комуністичних диктаторів, а також широко пропагував гомосексуалізм і педофілію. На прикладі Гінзберга можна побачити прояв очевидної спільності між комунізмом і крайнім індивідуалізмом.

Використання літератури для поширення порнографії

З початку ХХ століття в літературних творах почав з'являтися явно непристойний зміст. Деякі з таких творів навіть було названо класикою. Багато літературних критиків, нехтуючи своєю відповідальністю перед суспільством, хвалили такі твори за їх так звану реалістичність і називали шедеврами. Ми знаємо, що багато аспектів традиційної моралі діють через обмеження і самоконтроль. Якщо зруйнувати ці речі й не мати жодних обмежень, то неважливо, під яким благочинним приводом це буде зроблено, — це підриватиме мораль суспільства.

Розлюднення людей за допомогою літератури

В останні кілька десятиліть, коли культура ставала дедалі хаотичнішою, з'явилося безліч жанрової літератури, включно з трилерами та жахами, розповідями про надприродне та іншою фантастикою. За допомогою таких творів різна нечисть може непомітно маніпулювати свідомістю й тілом людей, що призводить до їх розлюднення.

У Китаї кажуть, що «лід товщиною в метр утворюється не за один день». Деградація літератури також відбулася не відразу, а за досить тривалий період часу, і триває й нині. Художній напрям романтизму розширив можливості літератури в зображенні різних життєвих аспектів. У такий спосіб деякі потворні й химерні явища, включно з крайніми й божевільними психічними станами людини, було представлено для широкого громадського споживання. Кількох відомих британських поетів-романтиків через аморальний зміст їхніх віршів прозвали «Сатанинською школою».

Реалізм виступає під прапором відтворення реальності. Фактично ж він виражає лихий бік людської натури. У деяких творах реалізму акцент робиться на збочених думках та аморальній поведінці. Один літературний критик назвав реалізм «романтизмом, що повзає рачки» [32].

Філософія натуралізму, яку пропагував Жан-Жак Руссо, пояснювала падіння людської моралі суспільним середовищем і сімейною спадковістю, тим самим знімаючи з людини моральну відповідальність. Естетизм висуває гасло «мистецтво заради мистецтва», стверджуючи, що мистецтво призначено просто для забезпечення чуттєвої насолоди та не містить жодного морального аспекту.

Фактично всі твори мистецтва здійснюють тонкий, глибокий і довгостроковий вплив на моральність людини. Заперечення моральної відповідальності мистецтва відчиняє двері для аморальних речей. Не можна не визнати, що в різних напрямах літератури є твори, написані на гарному рівні. Але з ними змішується безліч поганих речей. Не можна сказати, що примара комунізму безпосередньо контролює ці літературні напрями, але негативні фактори, що в них містяться, є явним результатом падіння моральних норм людей. Саме ці чинники проклали шлях комуністичній ідеології, щоб знищити людство за допомогою літератури.

У творі будь-якого автора відображаються його моральні норми та психічний стан. Слідом за загальним моральним занепадом людства негативні фактори в мисленні письменників поступово почали відігравати панівну роль. Як наслідок, з'явилося багато творів, які замість того, щоб спрямовувати людей до добра, тягнуть їх до пекла.

Висновок

Сила мистецтва величезна. Добре мистецтво може виправити людське серце, підняти мораль, гармонізувати їнь і ян та навіть дати людям зв'язок з Небом і Землею, а також з Богом.

Протягом останніх ста років за допомогою своїх агентів у світі людей, а також використовуючи диявольську природу людини, примара створила величезне розмаїття творів так званого мистецтва. Такі твори підбурюють людей повстати проти Бога, йти проти традицій і моралі. Як наслідок, велика частина суспільства стала диявольською. Якби люди, що жили попередньої епохи, побачили, у якому стані перебуває нинішнє суспільство, вони були б шоковані.

У порівнянні з красою традиційного мистецтва, сучасне мистецтво надзвичайно потворне. Естетичні норми людини вже цілком перевернуто шкереберть. Авангардне мистецтво стало провідним напрямом і керує величезними капіталами. Мистецтво, яке раніше вважалося божественним і піднесеним, нині висміюється і навіть демонізується. Мистецтво стало інструментом, що підсилює лихі бажання людей і стимулює їх проявляти свою природу диявола. Межу між красою і потворністю, витонченістю і вульгарністю, добром і злом було розмито чи навіть цілком стерто. Гротеск, хаос і морок замінили собою універсальні цінності. Людське суспільство наповнено демонічною інформацією, людей ведуть до занепаду й знищення.

Лише підвищення моральності й повернення до духовної віри й традицій можуть привести людство до нового ренесансу в мистецтві. Лише тоді люди знову побачать справжню красу, божественність і блиск мистецтва, які воно мусить мати.

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Посилання:

[1] 孔子：《论语·八佾》。

[2] 司马迁：《史记·乐书》。

[3] 欧阳修、宋祁：《新唐书》第237卷。

[4] Robert McKee, Story: Style, Structure, Substance, and the Principles of Screenwriting (New York: Harper-Collins Publishers, 1997), 129-130.

[5] Yingshou Xing, et al, “Mozart, Mozart Rhythm and Retrograde Mozart Effects: Evidences from Behaviours and Neurobiology Bases,” Scientific Reports Vol. 6, Article#: 18744 (2016), https://www.nature.com/articles/srep18744.

[6] David A. Noebel, The Marxist Minstrels: A Handbook on Communist Subversion of Music, (Tulsa, OK: American Christian College Press, 1974), 58-59.

[7] David Cloud, “Rock Music and Suicide,” Way of Life Literature, December 20, 2000, https://www.wayoflife.org/reports/rock_music_and_suicide.html.

[8] Val Williams, “Leni Riefenstahl: Film-maker Who Became Notorious as Hitler’s Propagandist,” September 10, 2003, https://web.archive.org/web/20090830045819/http://www.independent.co.uk/news/obituaries/leni-riefenstahl-548728.html.

[9] 毛泽东：〈在延安文艺座谈会上的讲话〉，《毛泽东选集》第三卷（中文马克思主义文库）。

[10] Rober Florczak, “Why Is Modern Art So Bad?” PragerU, https://www.youtube.com/watch?v=lNI07egoefc.

[11] Herbert Marcuse, The Aesthetic Dimension: Toward a Critique of Marxist Aesthetics (Boston: Beacon Press, 1978), ix.

[12] “Gustave Courbet Quotes,” http://www.azquotes.com/author/3333-Gustave_Courbet.

[13] Pablo Picasso, “Why I Become a Communist,” http://houstoncommunistparty.com/pablo-picasso-why-i-became-a-communist.

[14] Robert Hughes, The Shock of the New: The Hundred-Year History of Modern Art—Its Rise, Its Dazzling Achievement, Its Fall (London: Knopf, 1991), 24.

[15] Richard Huelsenbeck and Raoul Hausmann, “What Is Dadaism and What Does It Want in Germany?” in Robert Motherwell, ed., The Dada Painters and Poets: An Anthology, 2nd ed., (Cambridge, MA: Belknap Press, 1989).

[16] Michael Wing, “Of ‘-isms,’ Institutions, and Radicals: A Commentary on the Origins of Modern Art and the Importance of Tradition,” The Epoch Times, March 16, 2017, https://www.theepochtimes.com/of-isms-institutions-and-radicals_2231016.html.

[17] Katherine Brooks, “One of The World’s Most Controversial Artworks Is Making Catholics Angry Once Again,” Huffington Post, May 13, 2014, https://www.huffingtonpost.com/2014/05/13/piss-christ-sale_n_5317545.html.

18] Arnaud Hu，〈泛谈当今的美术〉，正见网，2017年4月30日，https://www.zhengjian.org/node/158434。

[19] “’Baby-eating’ Artist Sparks TV Row,” BBC News, December 30, 2002，http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/2614643.stm.

[20] “John William Godward: Biography,” Heritage Auctions.

[21] Walter Frisch, ed., Schoenberg and His World（Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1999), 94.

[22] Norman Lebrecht, “Why We Are Still Afraid of Scoenberg,” The Lebrecht Weekly, July 8, 2001, http://www.scena.org/columns/lebrecht/010708-NL-Schoenberg.html.

[23] Golan Gur, “Arnold Schoenberg and the Ideology of Progress in Twentieth-Century Musical Thinking,“ Search: Journal for New Music and Culture 5 (Summer 2009), http://www.searchnewmusic.org/gur.pdf.

[24] David A. Noebel, The Marxist Minstrels: A Handbook on Communist Subversion of Music, 44-47.

[25] Jon Caramanica, “The Rowdy World of Rap’s New Underground,” New York Times, June 22, 2017, https://www.nytimes.com/2017/06/22/arts/music/soundcloud-rap-lil-pump-smokepurrp-xxxtentacion.html.

[26] “Politics and the Dancing Body,” https://www.loc.gov/exhibits/politics-and-dance/finding-a-political-voice.html.

[27] Michael Minnicino, “New Dark Age: Frankfurt School and Political Correctness,” Fidelio Magazine, Volume 1, Number 1 (Winter 1992), https://www.schillerinstitute.org/fid_91-96/921_frankfurt.html.

[28] 毛泽东：〈在延安文艺座谈会上的讲话〉，《毛泽东选集》第三卷（中文马克思主义文库）。

[29] 毛泽东：〈新民主主义论》，《毛泽东选集》第二卷（中文马克思主义文库）。

[30] André Breton, “Manifesto of Surrealism,” https://www.tcf.ua.edu/Classes/Jbutler/T340/SurManifesto/ManifestoOfSurrealism.htm.

[31] Allen Ginsberg, “America,” https://www.poetryfoundation.org/poems/49305/america-56d22b41f119f.

[32] Irving Babbitt, Rousseau and Romanticism (Boston: Houghton Mifflin,1919), 104.

Джерело: EpochTimes