ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Жінка від руки дивовижно заповнює свої щоденники та демонструє їх у соціальних мережах (ФОТО)

Велика Епоха
(Courtesy of Juliette)

Ведення щоденника як терапія, відображена в дивовижних блокнотах

46-річна письменниця і французька перекладачка, чиї записи чудово написані від руки та ілюстровані, каже, що ведення щоденника для неї більше схоже на медитацію, яка допомагає їй розібратися з «неприємними думками».

«Це дуже корисно для психічного здоров’я, а також для того, щоб впоратися з розгубленістю і тривогою, через які ми всі проходимо в певний момент нашого життя», — сказала вона в інтерв’ю The Epoch Times. «Ведення щоденника допомогло мені залишатися відвертою зі своїми емоціями, думками, вразливими місцями».

(Courtesy of Juliette)

Під ніком thepaperpilgrim в Instagram Лафранс-Баліан ділиться зі своїми підписниками чарівними нотатками та роздумами, написаними елегантним почерком.

«Я люблю робити кожну сторінку різною, це мене дуже заспокоює», — каже вона. «Є так багато класичних картин, які мені подобаються, і так багато старовинних ботанічних ілюстрацій. Я відчуваю, що додавання візуальних елементів допомагає мені досліджувати нові сфери моєї душі».

Родом з маленького містечка у Квебеку, Канада, Лафранс-Баліан вийшла заміж за американця і зараз живе в рідному місті свого чоловіка Мілуокі, але планує переїхати до Вермонту влітку, щоб бути ближче до сім'ї та «жити гірським життям».

(Courtesy of Juliette)

Лафранс-Баліан відкрила для себе магію письма у дуже юному віці, ще до того, як навчилася читати. «Мені було десь 5 чи 6 років, — згадує вона. Моя мама читала «Щоденник Анаїс Нін», і я запитала її про нього. Моя мама була вчителькою, тож поставилася до мого інтересу досить серйозно; пояснила мені, що таке щоденник, що в ньому можна писати будь-які приватні думки, і що часто це має залишатися таємницею».

«Я знала, що у мене буде свій щоденник».

Перший щоденник, який купила юній Лафранс-Баліан мати, був червоного кольору з замком і ключем. Вона почала писати в нього майже щодня і ніколи не припиняла.

(Courtesy of Juliette)

Гарний почерк може зробити будь-який зошит дуже красивим, і цим умінням Лафранс-Баліан завдячує своїм батькові та бабусі.

«У мого батька в дитинстві був дуже акуратний і елегантний почерк, настільки, що моя бабуся зберігала всі його шкільні зошити», — розповідає вона.

«Я все життя ходила до католицьких шкіл, і мої вчителі, здається, любили й заохочували охайне виконання домашніх завдань», — каже вона. «Тож я знайшла схвалення моїм зусиллям. У підлітковому віці я також почала користуватися авторучками, вони допомагають покращити почерк».

«Краса ведення щоденника полягає в тому, що ви можете писати про все, що завгодно! Я переходжу від повсякденного, що я готую, вивчаю, читаю, дивлюся… до серйозних екзистенційних питань, про мою мету, мою спадщину, мої переконання і сенс життя».

(Courtesy of Juliette)

Крім того, використовуючи свої зошити для пошуку тем для роману, який вона зараз пише, Лафранс-Баліан записує вірші, цитати та уривки з книг. Для неї ведення щоденника стало такою ж справою, як медитація чи садівництво.

«Я намагаюся обмежити час, проведений у соціальних мережах, — каже вона, — ведення щоденника вимагає часу, і мені потрібно берегти ті кілька годин на тиждень, які я витрачаю на роздуми та спостереження за своїм життям на сторінці».

«Звичайно, я досі тримаю більш особисті сторінки в таємниці», — каже вона. «Я вважаю, що важливо писати для себе, не хвилюючись про те, що можуть подумати інші люди. Однак, було цікаво знайти спільноту авторів щоденників в Інстаграмі».

(Courtesy of Juliette)

Лафранс-Баліан каже, що до 2018 року вона ніколи не прикрашала свої щоденники. До цього це були «лише слова на папері». Але після того, як вона натрапила на кілька ілюстрованих і прикрашених щоденників у соціальних мережах, їй захотілося спробувати прикрасити й свої сторінки.

Лафранс-Баліан, яка майстерно володіє мистецтвом прикрашати нотатки, чітко усвідомлює свою мету: зробити ведення щоденника «щоденною звичкою».

(Courtesy of Juliette)

«Я бачу себе колись дуже старою жінкою, яка отримує задоволення від читання своїх старих зошитів, яка може пережити та згадати більшість днів свого життя», — каже вона. «Моїй бабусі зараз 100 років, тож якщо у мене є її гени, то мені потрібно буде наповнювати ще багато зошитів, і ніщо не зробить мене щасливішою».